Головним завданням суверенної України з перших днів її існування стало здійснення державотворення.

24 серпня 1991 року відкрилася позачергова сесія Верховної ради України, на котрій прийнято Акт проголошення незалежності України, затверджені конституційною більшістю - 346 депутатів. В результаті Україна стала незалежною державою з неподільною та недоторканою територією, на якій чинними є тільки власні Конституція, закони та постанови уряду. Акт проголошення незалежності України передбачав:

 Виходячи із смертельної небезпеки, яка нависла була над Україною в зв'язку з державним переворотом в СРСР 19 серпня 1991 року,

- продовжуючи тисячолітню традицію державотворення на Україні,

- виходячи з права на самовизначення, передбаченого Статутом ООН та іншими міжнародно-правовими документами,

- здійснюючи Декларацію про державний суверенітет України, Верховна Рада Української Радянської Соціалістичної Республіки урочисто проголошує незалежність України та створення самостійної української держави - УКРАЇНИ.

Територія України є неподільною і недоторканною.

Віднині на території України мають чинність виключно Конституція і закони України.

Прийняття Акту проголошення незалежності України відбувалось з важкими політичними дискусіями не тільки в Україні але й в Радянському Союзі, який не планував втратити великий клапоть багатої території.

19-21 серпня 1991 року військо-комуністичні сили Радянського Союзу зробили останню спробу врятувати імперію від розпаду - створений у Москві Державний комітет з надзвичайного стану (ДКНС - ГКЧП) і очолений віце-президентом СРСР Генадієм Янаєвим, постановою №1 припиняв у країні діяльність небажаних новому режиму органів влади і управління, політичних партій і масових рухів, заборонив проведення мітингів, вуличних походів, демонстрацій та страйків, встановлював контроль за засобами масової інформації (цензуру); постанова №2 обмежила перелік друкованих центральних та московських газет кількома лояльними виданнями. Під приводом дотримання надзвичайного стану в Москву було введено війська; у Форосі взято під домашній арешт президента СРСР Михайла Горбачова.

19 серпня до Києва прибув генерал армії В.Варенников і разом з командуючим Київським військовим округом генерал-полковником В.Чечеватовим о 8 ранку віддав наказ всім військовим виконувати розпорядження ДКНС. Потім він запропонував Голові Верховної ради України Леоніду Кравчуку зустрітися в ЦК КПУ, але отримавши відмову, погодився прибути до Верховної ради, де в присутності першого секретаря КПУ Станіслава Гуренка, віце-прем'єра Костянтина Масика в ультимативній формі, погрожуючи військовими репресіями, вимагав покірності Верховної ради та уряду України.

Леонід Кравчук зайняв обережну позицію і в заяві по українському телебаченню закликав до стриманості, дисципліни та громадського порядку і не дав однозначної оцінки подіям у Москві, посилаючись на відсутність офіційних документів. Невизначеною була і заява Верховної ради України, прийнята після дводенної дискусії 20 серпня і опублікована лише 22 серпня. Підтримку московським путчистам висловило керівництво Дніпропетровської, Житомирської, Закарпатської, Миколаївської, Одеської, Полтавської, Харківської, Чернігівської областей та Криму, міст Кіровограда та Кривого Рогу. Українське телебачення та радіо ввело жорстку цензуру на телевізійні матеріали, повністю подавши всі документи ДКНС і не надавши жодної хвилини ефіру опозиції.

З власною заявою, в котрій дії ДКНС були названі неконституційними і незаконними виступила частина членів Призидії Верховної ради - Воодимир Гриньов, Олександр Ємець, Дмитро Павличко, Володимир Пилипчук, Лесь Танюк, Ігор Юхновський та Володимир Яворівський. Ще в середині 19 серпня з заявою про некоституційність дій ДКНС виступив Народний рух України; 50 донецьких депутатів різних рівнів звернулись до Президії ВРУ та жителів міста з заявою про категоричне невизнання ДКНС. Єдиною обласною радою, котра закликала до громадянської непокори та загального політчного страйку була Львівська рада.

Основною силою, що виступила проти путчистів було кервництво Росії. Першого ж дня перевороту президент Борис Єльцин закликав громадян до опору; до будинку Верховної ради РРФСР почали прибувати москвичі, почалось будівництво барикад, на сторону законного уряду перейшла частина військових з бойовою технікою. Начальником штабу оборони Білого дому був член московького Руху український дисидент Григорій Куценко. Штурмувати будинок парламенту путчисти не наважилися і 21 серпня, коли відкрилася надзвичайна сесія Верховної ради Росії, стало зрозуміло, що путч провалився. З делегацією парламенту до Москви повернувся Михайло Горбачов. Наступного дня він скасував антиконституційні акти ДКНС, усунув членів хунти з їх посад та віддав їх під арешт.

24 серпня Михайло Горбачов розповсюдив заяву, якою засудив участь керівних органів компартії в державному перевороті, запропонував ЦК КПРС саморозпуститись та склав з себе повноваження Генерального секретаря ЦК КПРС. Цього ж дня Борис Єльцин видав указ про припинення діяльності компартії РРФСР.

24 серпня Верховна рада України прийняла Акт про державну незалежність України. З метою всенародного підтвердження Акту сесія вирішила провести 1 грудня республіканський референдум.