Не вважається виправданням для домашнього насильства:

1. Хвороба – лише незначний відсоток (менше 5%) насильства, що стосується близьких осіб, спричинений поведінкою внаслідок хвороби.

2. Генетика – домашнє насильство є поведінкою, що виникає внаслідок спостереження та посилення. Це не спричинено генетично.

3. Алкоголь та наркотики – такий елемент може бути присутнім у багатьох ситуаціях домашнього насильства, але алкоголь не змушує нікого ставати жорстоким. Алкоголь може зробити з жорстокої людини ще жорстокішу. Особи, які чинять насильство, часто посилаються на алкоголь для виправдання своєї жорстокості.

4. «Неконтрольована» поведінка – насильство контролюється та зазвичай спрямоване лише проти членів сім’ї. Особи, які чинять насильство,обирають тих, над ким будуть знущатися, що вони робитимуть чи не робитимуть із жертвою, де і коли вони завдадуть удару. Таке прийняття рішення підтверджує, що кривдники все таки контролюють власну насильницьку поведінку.

5. Злість:

а) деякі епізоди, пов’язані з побиттям, трапляються і коли особа,яка чинить насильство, не заряджена емоційно або зла, і коли вона дуже сильно заряджена емоційно;

б) особи, які чинять насильство, обирають насильство або іншу тактику (наприклад, прояв гніву) для контролю чи одержання того, що вони хочуть, або того, на що, за їх переконанням, мають право. Джерелом жорстокості є не злість, а швидше потреба кривдника одержати контроль.

6. Стрес – усі страждають від стресу (наприклад, робота, конфлікти у стосунках, хвороба, гроші тощо), однак стрес не змушує людей бути жорстокими. Багато епізодів домашнього насильства трапляється, коли кривдник не перебуває на емоційному піку або в стані стресу. Насильство – це вибір, який робить кривдник.

7. Поведінка жертви та проблеми у стосунках – врахування стосунків або поведінки жертви для пояснення домашнього насильства ставить наголос не на діях особи, яка чинить насильство та відповідальна за нього.

Жертва насильства в сім’ї – член сім’ї, який постраждав від фізичного, сексуального, психологічного чи економічного насильства з боку іншого члена сім’ї.

Жертвою насильства є будь-який член сім’ї, якому діями іншого члена цієї сім’ї спричинена матеріальна або нематеріальна шкода, тобто порушені його конституційні права і свободи.

Як свідчить статистика органів внутрішніх справ, близько 90% потерпілих від насильства в сім’ї – жінки.

Можна навести ряд причин того, чому жінки, які потерпають від подружнього насильства, не розривають шлюб із кривдником:

– відсутність (або впевненість у відсутності) альтернатив у сфері працевлаштування та джерел надходження фінансів (часто всі грошові надходження контролює чоловік). Ця проблема є особливо значущою для жінок із дітьми;

– відсутність житла або іншого помешкання, куди жінка могла б переїхати та забрати своїх дітей;

– соціальні, культурні та сімейні традиції, які декларують шлюб найвищою цінністю та закликають до збереження родини за будь-яку ціну;

– наявність людей, які переконують жінку (або підтримують у неї впевненість) у тому, що вона сама винна в насильстві і що може зупинити його, повністю підкорившись вимогам партнера;

– іммобілізація в результаті психологічної та/або фізичної травми (травмовані особи часто не можуть мобілізувати власні ресурси, необхідні для припинення деструктивних шлюбних стосунків і початку нового життя для себе та своїх дітей, особливо безпосередньо після травмування).