До складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті (ст. 1218 ЦК України).

Спадщина - об'єкт спадкового правонаступництва. До складу спадщини входить не майно, а право на майно. Спадщина становить один із видів об'єктів цивільних прав, що характеризується локальним характером, адже може виступати об'єктом лише спадкових правовідносин. Крім того, спадщина має чітко визначені межі існування - з часу відкриття спадщини до оформлення спадкоємцями прав на спадщину. Останнє пов'язане з отриманням свідоцтва про право на спадщину.

Спадщина - складний об'єкт. З огляду на це у ст. 1218 ЦК України застосовується поняття "склад спадщини", що передбачає існування окремих її елементів у вигляді прав та обов'язків. За оборотоздатністю спадщина - об'єкт, обмежений у цивільному обороті, адже коло правочинів, що можуть бути вчинені стосовно спадщини, має досить вузький характер та обумовлене природою спадщини. Так, цивільне законодавство України допускає такі дії, як прийняття спадщини (ст. 1273 ЦК України), визнання спадщини відумерлою (ст. 1277 ЦК України), поділ спадщини (1278 ЦК України), перерозподіл спадщини (ст. 1280 ЦК України), управління спадщиною (ст. 1285 ЦК України), оформлення, державна реєстрація прав на спадщину (ст. ст. 1296-1299 ЦК України). Водночас в національній системі не передбачено вчинення зі спадщиною таких звичайних для інших об'єктів дій, як купівля-продаж, дарування, застава, найм тощо17. Щодо складу спадщини слід зважати на таке. По-перше, до складу спадщини входять лише ті права та обов'язки, носієм яких за життя був сам спадкодавець. Права та обов'язки, що виникають у зв'язку зі смертю спадкодавця, ґрунтуються на інших підставах.

По-друге, не всі права та обов'язки, які належали спадкодавцеві за життя, здатні за своєю природою переходити до інших осіб. Так, відповідно до ст. 1219 ЦК України не входять до складу спадщини права та обов'язки, що нерозривно пов'язані з особою спадкодавця, зокрема:

1) особисті немайнові права;

2) право на участь у товариствах та право членства в об'єднаннях громадян, якщо інше не встановлено законом або їх установчими документами;

3) право на відшкодування шкоди, завданої каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я;

4) права на аліменти, пенсію, допомогу або інші виплати, встановлені законом;

5) права та обов'язки особи як кредитора або боржника, які нерозривно пов'язані з особою. Натомість у ст. 608 ЦК України зазначено, що зобов'язання припиняється смертю боржника, якщо воно є нерозривно пов'язаним з його особою і у зв'язку з цим не може бути виконане іншою особою. Зобов'язання припиняється смертю кредитора, якщо воно є нерозривно пов'язаним з особою кредитора. В окремих цивільно-правових зобов'язаннях заміна кредитора або боржника не допускається. Так, договір доручення припиняється у разі смерті довірителя або повіреного (п. 3 ч. 1 ст. 1008 ЦК України). Аналогічні наслідки настають у разі смерті комісіонера за договором комісії (ч. 1 ст. 1027 ЦК України). Згідно з ч. 3 ст. 723 ЦК України якщо до настання строку (терміну) або відкладальної обставини, встановленої договором дарування з обов'язком передати дарунок у майбутньому, дарувальник або обдаровуваний помре, договір дарування припиняється.

По-третє, перехід у спадщину окремих прав та обов'язків, які належали спадкодавцеві за життя, можуть бути виключені або обмежені на підставі прямої вказівки закону.

По-четверте, у спадщину можуть переходити права та обов'язки не тільки з майновим, а й із немайновим змістом.

По-п'яте, у випадках, прямо передбачених законом, у спадщину можуть переходити охоронювані законом інтереси. Наприклад, коли громадянин почав приватизовувати своє житло, та не встиг внаслідок смерті завершити цей процес до кінця. У таких випадках спадкоємці мають право завершити розпочатий спадкодавцем процес приватизації житла та стати власником майна. Оскільки спадкодавець за життя встиг виразити свою волю на приватизацію житла (подав належні документи), але помер, то право на приватизацію перейшло у стадію реалізації, зупинившись на шляху до суб'єктного права, і тому може стати об'єктом спадкування. Ця позиція закріплена у п. 13 Постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності" від 22.12.1995 № 20.

Якщо спадкодавець ніяких дій, спрямованих на приватизацію житла не здійснив і помер, то право на приватизацію до спадкоємців не може перейти, оскільки за життя спадкодавця це право не вийшло за межі його правоздатності, тобто не було реалізоване.

Склад спадщини визначається на час відкриття спадщини.

Заробітна плата, пенсія, стипендія, аліменти, допомога у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю, суми відшкодувань у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, інші соціальні виплати, нараховані спадкодавцеві, але не одержані ним за життя, передаються членам його сім'ї, а у разі їх відсутності - входять до складу спадщини (ст. 1227 ЦК України).

До складу спадщини входять і речові права (права на чужі речі) -сервітути, емфітевзис, суперфіцій.

Щодо сервітутів, слід зауважити: земельні сервітути входять до складу спадщини, оскільки вони стають властивістю земельної ділянки і є невідривною її характеристикою поряд із її розміром, місцем розташування тощо. Особисті ж сервітути (наприклад, право особи на проживання у певному приміщенні) до складу спадщини особи, яка наділена цим правом, не входять, бо саме їй надавався цей сервітут. Навпаки ж, до складу спадщини власника майна, щодо якого встановлено сервітутне право, входить обов'язок не порушувати право суб'єкта сервітуту, тобто особи, яка проживає в чужому приміщенні.

Суперфіцієм згідно зі ст. 413 ЦК України є право користування чужою земельною ділянкою для забудови. Це право слід відрізняти від права постійного користування земельною ділянкою, що регулюється Земельним кодексом України. Суб'єктом останнього не можуть бути фізичні особи (ч. 2 ст. 92 ЗК), тому воно не може входити до складу спадщини.

Необхідно відрізняти ці права від прав на оренду (земельної ділянки, приміщення тощо), які не є речовими правами, але вони переходять у спадщину як майнові права, тобто зі смертю як орендаря, так і орендодавця договір оренди не припиняється.

Слід зазначити, що до складу спадщини входить і право на оспорювання правочину, вчиненого спадкодавцем за життя. Проблема спадкування вказаного права виникає, зокрема, якщо спадкодавець у зв'язку зі смертю не встиг оспорити вчинений ним правочин. Спадкоємець має в цьому разі інтерес, змістом якого є збільшення спадкового майна, тобто цей інтерес майнового характеру. Наприклад, у разі вчинення спадкодавцем перед смертю завідомо невигідного для себе правочину (укладення договору дарування, купівлі-продажу тощо), за яким іншій особі було передано майно або гроші, на момент відкриття спадщини розмір спадкового майна відповідно зменшиться. І навпаки - якби спадкодавець не вчинив зазначений правочин - спадкоємець отримав би майно (грошові кошти) у більшому розмірі. Мета, переслідувана спадкоємцем, який оспорює правочин, - повернення переданого за цим правочином. Наведене дає змогу дійти висновку про майновий характер права на оспорювання правочину, адже головна мета реалізації цього права - поновлення майнового становища, яке існувало до вчинення правочину. Інша річ, що право на оспорювання буде реалізоване не стороною за правочином (спадкодавцем), а його правонаступником (спадкоємцем). Якщо ж визнати неможливість переходу до спадкоємця права на оспорювання правочину, вчиненого спадкодавцем, смерть останнього матиме наслідком безповоротне зменшення спадкового майна.

Майновий характер зазначеного права унеможливлює віднесення його до особистих немайнових прав, що не входять до складу спадщини (ст. 1219 ЦК України), адже основною ознакою особистих немайнових прав фізичних осіб є їх немайновість. Таке визначення особистих немайнових прав є комплексним та поєднує в собі ряд інших ознак, зокрема, цій категорії прав не притаманна економічна природа походження, а це означає, що такі права не створюються (виникають) в результаті економічного виробництва. По-друге, це означає, що у даних прав відсутній економічний зміст, тобто вони не можуть мати майново-грошової цінності (вартості) та у них відсутній економіко-майновий еквівалент.

Варто вказати на те, що неоспорювання правочину самим спадкодавцем зовсім не означає, що він схвалив його надалі, адже спадкодавець за своїм психічним станом міг просто не усвідомлювати факт вчинення ним оспорюваного правочину та його правові наслідки. Крім того, спадкодавець за життя міг не знати про наявність правових підстав для оспорювання правочину. І, нарешті, можна припустити ситуацію, коли особа не встигла звернутися до суду з відповідним позовом у зв'язку зі смертю. Тобто не вчинення спадкодавцем дій, направлених на оспорювання правочину, може зумовлюватися обставинами як об'єктивного, так і суб'єктивного характеру.

Для переходу в порядку спадкового наступництва права на оспорювання правочину не має правового значення вид спадкування - за заповітом чи за законом.

Рішенням Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 21.12.2011 визнано недійсним договір купівлі-продажу квартири, укладений спадкодавцем (з однієї сторони), на підставі статей 48,227 ЦК УРСР 1963 р. (що діяв на момент укладення договору) у зв'язку із недодержанням нотаріальної форми угоди. Судом в цьому рішенні було прямо зазначено, що позивач як спадкоємець сторони за договором, який вчасно прийняв спадщину шляхом звернення із заявою про прийняття спадщини до нотаріальної контори, мав право на оскарження вказаного договору, стороною в якому був його брат, шляхом визнання договору недійсним, як правонаступник останнього22. Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 28.12.2011 аналогічно підтримано право спадкоємця звернутися до суду із позовом про визнання недійним договору, укладеного спадкодавцем за життя. Зокрема, було визнано недійсним договір купівлі-продажу квартири у зв'язку із його укладенням поза волею продавця (спадкодавця), оскільки він внаслідок психічного захворювання не міг розуміти значення своїх дій та керувати ними.

Досвід зарубіжних країн.

В Австрії спадкова маса (майно, що залишилося після померлого) - сукупність прав та обов'язків померлого, якщо вони не виникли з відносин суто особистого характеру (§ 531 ЦК Австрії).

За цивільним законодавством Грузії до складу спадщини не входять, крім майнових прав та обов'язків, які носять особистий характер і можуть належати лише спадкодавцю (ст. 1330 ЦК Грузії), ще й фамільні книги (або записи), сімейні хроніки, поминальні й інші культові предмети та могили. Ці предмети передаються у власність спадкоємцю за звичаєм, що історично склався. Такі предмети може прийняти і спадкоємець, який відмовився від спадщини. Документи, що стосуються особи спадкодавця, його сім'ї або всієї спадщини, залишаються спільним майном (ст. 1332 ЦК Грузії).

Згідно зі ст. З Закону КНР "Про спадкування" спадщина становить індивідуальне законне майно, залишене після смерті громадянина, що охоплює: 1) доходи; 2) будинок, грошові заощадження; 3) дерева, худобу, домашніх птахів; 4) культурно-історичні цінності, друковані матеріали; 5) засоби виробництва, дозволені законом; 6) авторські права, права, встановлені патентним законодавством, майнові права; 7) інше законне майно громадянина.

За ЦК Японії до складу спадщини не входять предмети, пов'язані з культом предків, а саме: генеалогічні книги, поминальні предмети, поховання. Генеалогічні книги - запис родоводу сім'ї, що починається із засновника роду; поминальні предмети - таблиці з прізвищами померлих, а поховання - могильні пам'ятники, земельні ділянки під могили і т. ін. Такі предмети переходять до осіб, які додержуються поминальних обрядів. Ці особи визначаються самим спадкодавцем або відповідно до звичаїв (ст. 897 ЦК Японії). За відсутності розпорядження спадкодавця, а також у разі суперечливості звичаю питання вирішується сімейним судом (ст. 897 ЦК Японії, ст. 9 Закону "Про судовий розгляд сімейних справ").

Список використаної літератури:

Спадкове право України .Кухарєв О.Є. вид.- 2013 р.