Відповідно до ст. 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Реалізація права спадкування дає змогу забезпечити перехід майна, що належало померлому, до інших осіб. Зміст права спадкування включає в себе не лише можливість набувати у власність майно спадкодавця (можливість спадкувати), а й можливість для власника майна розпорядитися ним на випадок смерті (можливість заповідати).

Майно спадкодавця переходить до інших осіб в порядку правонаступництва. Правонаступництвом є форма переходу прав та обов'язків від однієї особи (правопопередника) до Іншої (правонаступника). Традиційно в цивільному праві виділяють два види правонаступництва - універсальне (повне) та сингулярне (часткове). При універсальному правонаступництві відбувається перехід всієї сукупності прав та обов'язків правопопередника до правонаступників за винятком тих, що нерозривно пов'язані з особою правопопередника. Натомість сингулярне правонаступництво полягає у переході до правонаступника не всього комплексу прав та обов'язків правопопередника, а лише певного його права.

Спадкування розглядається як універсальне правонаступництво, за якого до спадкоємців одночасно переходить вся спадщина (як права, так і обов'язки). Спадщина переходить як єдине ціле, з усіма способами забезпечення і покладеними на неї обтяженнями. Закон не дозволяє прийняти частину спадкового майна, а від іншої - відмовитися. Прийняття спадщини має бути безумовним і беззастережним. Крім того, універсальному правонаступництву у спадковому праві притаманна ознака безпосередності, яка виявляється у тому, що спадкоємець набуває спадщину безпосередньо від спадкодавця без попередньої передачі її третім особам.

Концепція універсального правонаступництва посідає визначальне місце у спадковому праві. Водночас слід зазначити, що нормами спадкового права регулюються лише відносини наступництва, що виникли у зв'язку зі смертю особи.

У цивілістичній літературі процес спадкового правонаступництва традиційно поділяють на два етапи: закликання до спадкування, з яким пов'язується поява у спадкоємців можливості для реалізації належного їм суб'єктивного права спадкування, та прийняття спадщини, за допомогою якого відбувається фактичне здійснення цього права. Виникнення першого етапу обумовлене фактом смерті спадкодавця, другого - вчиненням з боку спадкоємців дій, що свідчать про прийняття ними спадщини.

Спадкове правонаступництво - односторонній, а тому безоплатний перехід майна померлого до його спадкоємців.

Перехід прав та обов'язків спадкодавця до його спадкоємців у порядку наступництва здійснюється в межах спадкового правовідношення, що виникає з моменту смерті правопопередника та завершується заміною суб'єктного складу правовідношення, тобто трансформацією таких відносин. При цьому спадкове наступництво саме по собі правовідношенням не є. Наступництво, як одномоментний перехід, є динамікою спадкового правовідношення, або проявом останнього. Тому поняття "спадкове правовідношення" та "спадкове наступництво" не є тотожними за своїм змістом. Водночас, більш відповідатиме явищу наступництва поняття спадкування, визначене у ст. 1216 ЦК України як перехідправ та обов'язків.

Із прийняттям спадщини спадкоємець стає учасником тих відносин, суб'єктом яких був спадкодавець. Тобто в результаті спадкового наступництва у правовідносинах змінюється лише суб'єкт. Виняток становлять лише правовідносини, що нерозривно пов'язані з особою спадкодавця (ст. 1219 ЦК України). Спадщина переходить до спадкоємців у незмінному вигляді, тобто такою, якою вона була на момент відкриття спадщини. Універсальність наступництва при спадкуванні характеризується тим, що спадщина переходить до спадкоємців одномоментно з часу відкриття спадщини незалежно від часу її фактичного прийняття, а також державної реєстрації права спадкоємця на майно, якщо таке право підлягає державній реєстрації. При цьому виникає наступництво безпосереднє, що означає прямий перехід прав та обов'язків від спадкодавця до спадкоємців без участі у цьому процесі третьої особи. Наведене дає змогу дійти висновку про виключно універсальний характер наступництва при спадкуванні.

Спадкове наступництво зберігає ознаки універсальності, однак перехід прав та обов'язків від спадкодавця до спадкоємців за своїм змістом не завжди тотожний, що обумовлено передусім специфікою спадкових правовідносин. Наприклад, при спадкуванні об'єкта спільної сумісної власності до спадкоємців майно переходить вже у спільну часткову власність, тобто відбувається зміна виду власності.

Крім того, відповідно до ч. 5 ст. 147 ЦК України частка у статутному капіталі TOB переходить до спадкоємця фізичної особи або правонаступника юридичної особи - учасника товариства, якщо статутом товариства не передбачено, що такий перехід допускається лише за згодою інших учасників товариства. У тому ж випадку, якщо статут TOB не містить положення про згоду інших учасників товариства для переходу частки у порядку спадкування, то спадкування здійснюється на загальних підставах. Отже, за певних умов необхідною підставою для набуття спадкоємцем спадкового майна у вигляді частки у статутному капіталі TOB, крім безпосередньо дії щодо прийняття спадщини, є згода інших учасників товариства.

Особливості наступництва у правах в разі смерті правопопередника існують у відносинах інтелектуальної власності. Так, строк чинності майнових прав інтелектуальної власності на твір становить 70 років після смерті автора (ст. 446 ЦК України), суміжних прав - 50 років (ст. 456 ЦК України).

Перехід майнових прав та обов'язків у порядку спадкування характеризується наступними ознаками:

1) спадкування становить універсальну правонаступність, тобто майно спадкодавця переходить до спадкоємців як єдине ціле, у тому числі майнові права та обов'язки спадкодавця;

2) суттєвою особливістю універсального правонаступництва є одночасність переходу до правонаступника всіх прав та обов'язків, які входять у склад майна правопопередника;

3) сукупність прав та обов'язків, які переходять до правонаступника, встановлює сам правопопередник або законодавець. Склад цих прав та обов'язків визначається на момент відкриття спадщини9.

Слід вказати, що в окремих випадках смерть фізичної особи і, як наслідок, виникнення певних цивільних прав та обов'язків породжує не спадкові відносини, а відносини іншого роду. Наприклад, не є спадкуванням одержання страхової суми за договором страхування життя, укладеним страхувальником на користь вигодонабувача. Страхова сума в такому разі не входить до складу спадщини, тому право на її отримання належить не спадкоємцю, а особі, вказаній в договорі страхування.

Види спадкування.

Статтею 1217 ЦК України визначено два види спадкування: 1) за заповітом та 2) за законом.

Спадкування за законом з'явилося історично раніше за спадкування за заповітом. Відповідно, перше протягом багатьох століть було в центрі спадкового права. Можна навести давній правовий принцип німецьких племен, що "лише Бог може зробити спадкоємцями, а не людина".

Юридичне значення виділення видів спадкування полягає в тому, що за їх допомогою визначається порядок розвитку спадкових правовідносин, їх певна модель - за волею заповідача чи за відсутності такої - за законом. Водночас спадкування за кожним із видів здійснюється лише після відкриття спадщини.

Спадкування за заповітом виникає за умови складення заповіту у формі та в порядку, встановленому чинним законодавством, та прийняття спадщини спадкоємцями за заповітом. Спадкування за законом здійснюється за наявності таких підстав: відсутності заповіту; визнання заповіту недійсним; усунення спадкоємців за заповітом від права на спадкування в порядку ст. 1224 ЦК України; охоплення заповітом тільки частини спадкового майна; відмови спадкоємців за заповітом від прийняття спадщини (ст. 1273 ЦК України) та смерть спадкоємця за заповітом до відкриття спадщини, якщо заповідачем не було зроблено підпризначення спадкоємця за заповітом (ст. 1244 ЦК України).

Зазначені види спадкування є такими лише в узагальненому значенні, адже спадкування безпосередньо із закону не виникає. Для спадкування не тільки за заповітом, а й за законом необхідна певна сукупність юридичних фактів. Так, у разі спадкування за законом таких фактів має бути щонайменше три: особа, що закликається до спадкування, повинна входити до кола спадкоємців відповідної черги; відкриття спадщини; прийняття спадщини. Визначений у ст. 1217 ЦК України поділ спадкування є дещо умовним, адже спадкування за заповітом також регламентується законом, однак при визначенні кола спадкоємців, розподілі спадкового майна між ними, встановленні інших заповідальних розпоряджень, пріоритет надається волевиявленню фізичної особи, вираженому в установленій законом формі.

Закон не забороняє спадкування однієї частини спадщини за законом, іншої - за заповітом. Таке спадкування виникає у разі охоплення заповітом лише частини спадкового майна або визнання заповіту частково недійсним. Відмова спадкоємця за заповітом від прийняття спадщини не позбавляє його права на спадкування за законом (ст. 1275 ЦК України). Одночасне спадкування і за законом, і за заповітом окремі автори називають "змішане спадкування".

Слід навести погляд С.Я. Фурси та Є.І. Фурси, які вважають за доцільне встановити на законодавчому рівні три види спадкування: за заповітом, за законом, за правом на обов'язкову частку. І хоча останній вид спадкування фактично передбачений законом і його також можна називати спадкуванням за законом, але для того, щоб не плутати термінів, автори пропонують відокремити його від звичного поняття "спадкування за законом" під окремою назвою "спадкування за правом на обов'язкову частку".

Досвід зарубіжних країн.

У Мексиці спадкування визначається як наступництво щодо до всіх речей померлого і всіх його прав та обов'язків, які не припинилися внаслідок смерті спадкодавця. Спадкування спирається на волю заповідача і на положення закону (ст. ст. 1281, 1282 Федерального Цивільного кодексу Мексиканських об'єднаних штатів).

Відповідно до ст. 1008 ЦК Колумбії спадкування після померлої особи може бути універсальним або сингулярним. Спадкування є універсальним, коли після померлої особи спадкується все майно, всі її права та обов'язки в цілому або в певній частині, наприклад, половина, третина або одна п'ята частина. Спадкування є сингулярним, якщо спадкується одна або більше конкретних речей, наприклад, певний кінь, три корови, шістсот песо, сорок гектолітрів пшениці. Спадкування - це наступництво щодо всіх речей і всіх прав та обов'язків, які не припиняються внаслідок смерті спадкодавця.

В Австрії право спадкування - виключне право отримати у володіння всю спадкову масу або її певну частку (наприклад, половина, третина). Це речове право, що діє проти кожного, хто хоче незаконно привласнити спадкову масу (§ 532 ЦК Австрії). Крім того, в Австрії передбачено три підстави спадкування - воля спадкодавця, спадковий договір та закон.

Цивільне законодавство Японії виділяє два види наступництва - універсальне та обмежене. Під універсальним наступництвом розуміється волевиявлення спадкоємця про необмежене прийняття прав та обов'язків спадкодавця, іншими словами, про прийняття повної відповідальності щодо боргових зобов'язань спадкодавця за рахунок власного майна (ст. 920 ЦК Японії). ЦК розглядає універсальне наступництво як основну форму спадкування, і відсутність волевиявлення спадкоємця щодо обмеженого наступництва або відмови від спадщини протягом строку її прийняття визнається універсальним наступництвом (ст. 921 ЦК Японії). Згідно зі ст. 922 ЦК обмежене наступництво - це така форма спадкування, за якою спадкоємець відповідає за боргами спадкодавця та виконує заповідальні відкази (легати) лише в межах вартості спадкового майна. Для здійснення обмеженого наступництва спадкоємець повинен протягом строку, встановленого для прийняття спадщини, скласти інвентарний опис спадкового майна і надати його в суд разом із заявою про обмежене наступництво. За наявності кількох спадкоємців, в порядку ст. 923 ЦК Японії обмежене наступництво можливе лише за умови прийняття такої форми спадкування всіма спадкоємцями.