Державна служба в Україні – це професійна діяльність осіб, які займають посади в державних органах та їх апараті щодо практичного виконання завдань і функцій держави та одержують заробітну плату за рахунок державних коштів.
Держава гарантує особам, що перебувають на державній службі, соціально-побутове забезпечення, якому присвячено розділ VII Закону України «Про державну службу» (далі – Закон).
У статті 33 Закону зазначено, що державним службовцям можуть установлюватися надбавки за високі досягнення у праці і виконання особливо важливої роботи, доплати за виконання обов’язків тимчасово відсутніх працівників та інші надбавки і доплати, а також надаватися матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань.
У свою чергу, законодавець не надав визначення соціально-побутового питання, не зазначив, що саме належить до соціально-побутових питань, що є обґрунтуванням існування соціально-побутового питання та чи необхідне таке обґрунтування з боку державного службовця взагалі.
Оскільки немає єдиного визначення поняття, а також переліку питань, які належать до соціально-побутових, та вимоги щодо обґрунтування державним службовцем наявності у нього соціально-побутового питання, то можна дійти такого висновку.
Будь-який/всі державні службовці мають право отримувати матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань, при цьому вказуючи будь-яку підставу, яку він на власний розсуд відніс до соціально-побутової.
Потреби – це необхідність людини в умовах, що забезпечують її існування та самозабезпечення. Різновидів потреб дуже багато: фізіологічні, духовні, індивідуальні тощо. Але базовими є ті, що притаманні більшості людей, тобто матеріальні: потреби в їжі, одязі, предметах побуту, житлі. Їх можна назвати потребами існування.
Які ж з потреб повинні задовольнятися державою? Їх перелік сформовано у Розділі ІІ Конституції України:
– достатній життєвий рівень для себе і своєї сім’ї, що включає достатнє харчування, одяг, житло;
– охорону здоров’я, медичну допомогу та медичне страхування;
– соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених
законом;
– держава має створювати умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду;
– та багато іншого.
Достатній рівень життя, що забезпечує свободу від бідності, є невід’ємним правом людини. Це право закріплене з 1948 року Загальною декларацією прав людини, Міжнародним пактом про економічні, соціальні і культурні права, Конвенцією про ліквідацію усіх форм расової дискримінації, Конвенцією про ліквідацію усіх форм дискримінації щодо жінок, Конвенцією про права дитини та іншими міжнародними документами.
Що ж додатково пропонує Закон України «Про державну службу» державним службовцям у розрізі соціально-побутового забезпечення?
Соціально-побутове забезпечення державних службовців – це перш за все, перелік соціально-економічних заходів (послуг) та можливість їх реалізації для державних службовців, що гарантується з боку держави.
По-перше, державні службовці забезпечуються житлом у встановленому порядку із державного фонду.
По-друге, державні службовці, які займають посади першої–четвертої категорій, мають право на першочергове встановлення квартирних телефонів.
По-третє, державні службовці та члени їхніх сімей, які проживають разом ними, користуються у встановленому порядку безкоштовним медичним обслуговуванням у державних закладах охорони здоров’я. Цими ж закладами вони обслуговуються після виходу на пенсію.
Держава певною мірою виступає гарантом соціально-побутового забезпечення державних службовців.
Серед різноманіття чинних нормативно-правових актів України, що регулюють це питання, заслуговує на увагу Закон України «Про соціальні послуги», оскільки саме він містить поняття, перелік соціально-побутових послуг, організаційні та правові засади їх надання.
Соціально-побутові послуги – це забезпечення продуктами харчування, м’яким та твердим інвентарем, гарячим харчуванням, транспортними послугами, сприяння у забезпеченні засобами малої механізації, здійснення соціально-побутового патронажу, виклик лікаря, придбання та доставка медикаментів, ремонт одягу та взуття, перукарські послуги тощо (ст. 5 Закону України «Про соціальні послуги»).
Згідно з цим Законом, єдиною підставою надання послуг є перебування особи у складних життєвих обставинах та потреба у сторонній допомозі.
Державні та комунальні спеціалізовані підприємства, установи та заклади соціального обслуговування, підпорядковані центральним, місцевим органам виконавчої влади та органам місцевого самоврядування, юридичні особи, які не мають на меті отримання прибутку, та фізичні особи, є суб’єктами, що надають соціальні послуги.
Постановою Кабінету Міністрів України від 29 грудня 2009 р. № 1417, затверджено умови та порядок надання соціальних послуг структурними підрозділами територіального центру соціального обслуговування (далі – Перелік). Відповідно до Переліку, відділення територіального центру соціального обслуговування, відповідно до його можливостей, наявної фінансової та матеріально-технічної бази надає соціально-побутові послуги, що полягають у забезпеченні:
– одягом, взуттям, іншими предметами першої необхідності;
– ліками, предметами медичного призначення;
– предметами побутової гігієни;
– продовольчими та промисловими товарами;
– гарячими обідами тощо.
Відділення має право організовувати надання на платній та безоплатній основі швацьких, кравецьких, перукарських послуг, послуг з ремонту вікон, дверей, квартир (будинків), санвузлів, дахів, парканів, побутової техніки, радіоапаратури, холодильників, взуття, послуг із заготівлі та завезення палива, розпилювання дров та ін.
Зокрема, щодо платних соціальних послуг, то існує окрема Постанова Кабінету Міністрів України про перелік платних соціальних послуг від 16 травня 2007 р. №745.
З огляду на викладене, розглянувши поняття і перелік соціально-побутових послуг, а головне перенісши його у площину державної служби, можна сформулювати визначення соціально-побутового питання, на вирішення якого повинна надаватися матеріальна допомога державним службовцям.
Соціально-побутове питання – це потреба у належному забезпеченні повсякденного життя, що складається з їжі, одягу, існування постійного місця проживання та гідних умов проживання, підтримці у належному стані здоров’я, та розвитку особи, як професійного державного службовця, який гідно виконує обов’язки, покладені на нього державою.
А звідси легко зробити висновок, що недостатність коштів на придбання дорогих ліків; відсутність постійного місця проживання; відсутність гідних умов життя (поламані вікна, двері, санвузол, дах), відсутність побутової техніки (радіоапаратури, холодильника, газової плити); відсутність предметів першої необхідності (одягу, взуття); відсутність коштів на навчання, підвищення рівня знань – все це соціально-побутові питання, на вирішення яких державним службовцям повинна надаватися матеріальна допомога.
Людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю (ст. 3 Конституції України). Необхідно пам’ятати, що Держава покликана втілювати в життя те, що проголошує Конституція України, інші чинні законодавчі акти, не тільки гарантуючи, а й реалізовуючи викладене в них.
Література:
- Електронний ресурс: http://www.justinian.com.ua/article.php?id=3716
2. Конституція України із змінами і доповненнями, внесеними Законом України від 8 грудня 2004 р. № 2222-IV.
3. Закон України «Про державну службу» від 16 грудня 1993 р. № 3723-XII.
4. Закон України «Про соціальні послуги» 19 червня 2003 р. № 966-IV.
5. Постанова Кабінету Міністрів України «Про внесення змін до переліку платних соціальних послуг»від 16 травня 2007 р. № 745.
6. Постанова Кабінету Міністрів України «Про деякі питання діяльності територіальних центрів соціального обслуговування (надання соціальних послуг)» від 29 грудня 2009 р. № 1417.
| 