Найчастіші запитання та відповіді

Що розуміється під «публічною» інформацією» у Законі України «Про доступ до публічної інформації»? Чи є інформація з обмеженим доступом публічною?

Відповідно до Закону України «Про доступ до публічної інформації» публічна інформація – це відображена та задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформація, що була отримана або створена в процесі виконання суб’єктами владних повноважень своїх обов’язків, передбачених чинним законодавством, або яка знаходиться у володінні суб’єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом.

 Тобто до публічної інформації Законом віднесено:

• всю інформацію, що знаходиться у володінні суб’єктів владних повноважень;

• визначену в статті 13 Закону інформацію, що знаходиться у володінні розпорядників, які не є суб’єктами владних повноважень (інформація щодо використання бюджетних коштів, виконання делегованих повноважень, умов постачання товарів, послуг і цін на них, інша суспільно необхідна інформація).

Публічна інформація є відкритою, крім випадків, встановлених законом. Інформація з обмеженим доступом теж є публічною, і на неї поширюється дія Закону. Доступ до такої інформації може бути обмежений за умови додержання вимог Закону.

Отже, в деяких випадках, як виняток із загального правила, доступ до публічної

інформації може бути обмежено згідно з частиною 2 статті 6 Закону України «Про доступ до публічної інформації».

У чому полягає відмінність між поняттями «запит» і «звернення»?

Закон України «Про доступ до публічної інформації» визначає запит як «прохання особи до розпорядника інформації надати публічну інформацію, що знаходиться у його володінні». Також установлено, що запити можуть подаватися в усній, письмовій чи іншій формі (поштою, факсом, телефоном, електронною поштою) на вибір запитувача. Оформлення запиту може бути довільним (тобто посилання на цей Закон або вживання терміна «запит» не є обов’язковим).

Закон України «Про звернення громадян» передбачає різні форми звернень: пропозиції (зауваження), заяви (клопотання) і скарги, які можуть містити різні за змістом вимоги, прохання чи пропозиції.

Оскільки правовідносини стосовно звернень громадян і запитів на інформацію регулюються різними законами, то й процедурам їх розгляду властиві певні відмінності.

Суть запиту зводиться до прохання надати інформацію, якою володіє розпорядник. Закон України «Про доступ до публічної інформації» надає право доступу до

вже існуючої інформації (документів) і не вимагає створення у відповідь на запит

нової інформації (зокрема, шляхом проведення аналітичної роботи).

Інші вимоги або прохання (визнати чи підтвердити юридичний статус, поновити

порушене право, притягти порушника до відповідальності тощо) необхідно розглядати відповідно до Закону України «Про звернення громадян».

 Як слід діяти, якщо лист містить і запит на інформацію, і звернення щодо надання роз’яснення (скарги тощо)?

Згідно із Законом України «Про доступ до публічної інформації» запит– це «прохання особи до розпорядника інформації надати публічну інформацію, що знаходиться у його володінні». Тобто Закон не визначає запит як

окремий документ. Закон України «Про звернення громадян» визначає звернення громадян як викладені в письмовій або усній формі пропозиції (зауваження), заяви (клопотання) і скарги. Законодавство України не забороняє поєднувати в одному листі запит на інформацію та звернення. Відповідно, кожен із згаданих законів зобов’язує розглянути і запит, і звернення, застосовуючи різні процедури.

Отже, лист, який містить і запит на інформацію, і звернення, у відповідних частинах і за відповідними процедурами має бути розглянутий і як запит, і як звернення.

 Чи повинні запити державних органів розглядатися відповідно до Закону України «Про доступ до публічної інформації»?

Як зазначено в Законі України «Про доступ до публічної інформації», сфера його дії «не поширюється  на відносини щодо отримання інформації суб’єктами владних повноважень при здійсненні ними своїх функцій….».  Крім

того, запитувачі інформації в Законі визначені як «фізичні, юридичні особи об’єднання громадян без статусу юридичної особи, крім суб’єктів владних повноважень».  Отже, запити державних органів, інших суб’єктів владних повноважень не можуть надсилатися і розглядатися згідно із Законом України «Про доступ до публічної інформації».

 Як діяти, коли запитувач звернувся з проханням про надання публічної інформації, якою суб’єкт владних повноважень не володіє, хоча повинен володіти?

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 22 Закону України «Про доступ до публічної інформації» однією з підстав для відмови в задоволенні запиту є ситуація, коли розпорядник «не володіє і не зобов’язаний відповідно до його компетенції, передбаченої законодавством, володіти» запитуваною інформацією.

Якщо розпорядник зобов’язаний володіти певною інформацією, але фактично вона відсутня, то в запиті такої інформації не може бути відмовлено на підставі пункту 1 частини 1 статті 22 Закону.

Якщо відсутні інші підстави для відмови, то така інформація повинна бути створена або отримана. При цьому службові особи, внаслідок дій чи бездіяльності яких відповідна інформація відсутня в розпорядника, притягаються до відповідальності.  Невиконання розпорядником свого обов’язку щодо володіння певною інформацією не повинно призводити до відмови в задоволенні запиту і порушення права особи на доступ до інформації. Водночас, обов’язок створити чи отримати інформацію у випадку, коли розпорядник зобов’язаний нею володіти, обмежується практичною можливістю – наприклад, якщо інформація не може бути відтворена, якщо відсутні первинні дані чи існують інші обставини, які виключають можливість створення чи отримання інформації.

 Чи зобов’язані державні службовці (службовці місцевого самоврядування) надавати інтерв’ю ЗМІ відповідно до

Закону України «Про доступ до публічної інформації»?

Вичерпний перелік обов’язків розпорядників інформації встановлено Законом України «Про доступ до публічної інформації». Інтерв’ю є твором, створеним спільною творчою працею особи, яка дала інтерв’ю, та особи, яка його взяла.  Відносини між співавторами визначаються угодою, укладеною між ними. Право опублікування та іншого використання інтерв’ю в цілому належить всім співавторам.

Згідно із Законом України «Про авторське право і суміжні права» зазначені положення не поширюються на випадки оприлюднення чи надання інформації на підставі Закону України «Про доступ до публічної інформації».

З огляду на наведене надання інтерв’ю є правом, а не обов’язком державних службовців (службовців місцевого самоврядування). У разі звернення представника ЗМІ, журналіста до службовця з усним запитом, який відповідає Закону України «Про доступ до публічної інформації» (тобто не є зверненням, містить опис інформації, що запитується, тощо), службовець може дати усну відповідь, якщо він володіє цією інформацією і якщо запитувач не наполягає на іншій формі відповіді. Службовець не зобов’язаний миттєво давати усну відповідь на усний запит.

Якщо він не готовий дати таку усну відповідь, то він повинен зафіксувати контактні дані

запитувача, зміст запиту і дати відповідь у встановлений цим Законом строк.