Основою національного законодавства України у сфері попередження та протидії насильству в сім’ї виступають міжнародні стандарти подолання домашнього насильства.

До основних стандартів ООН належать:

1. Загальна декларація прав людини, прийнята і проголошена Резолюцією 217 A (III) Генеральної Асамблеї ООН від 10 грудня 1948 р.

2. Декларація про ліквідацію дискримінації стосовно жінок, затверджена Резолюцією Генеральної Асамблеї ООН № 2263 від 7 листопада 1967 р.

3. Конвенція про ліквідацію всіх форм дискримінації стосовно жінок, прийнята Генеральною Асамблеєю ООН 18 грудня 1979 р., ратифікована Указом Президії Верховної Ради УРСР від 24 грудня 1980 р. (чинна згідно із Законом України від 12 вересня 1991 р. № 1543-ХІІ «Про правонаступництво України»).

4. Загальні рекомендації №№ 12, 14 та 19 Комітету ООН з ліквідації дискримінації стосовно жінок.

5. Декларація ООН про викорінення насильства щодо жінок № 48-104 від 20 грудня 1993 р.

6. Пекінська Декларація та Платформа дій, ухвалена на Четвертій міжнародній конференції ООН зі становища жінок 15 вересня 1995 р.

7. Модельний закон «Про запобігання домашьому насильству», схвалений 2 лютого 1996 р. Комісією ООН з прав людини.

8. Резолюція A/HRC/7/L.22/REV про викорінення насильства щодо жінок від 27 березня 2008 року.

До основних документів ради Європи, які прямо чи опосередковано спрямовані на подолання та протидію насильству в сім’ї, належать:

1. Європейська конвенція про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 р., ратифікована Законом України від 17 липня 1997 р. № 455/97-ВР.

2. Європейська соціальна хартія (переглянута) від 3 травня 1996 р., ратифікована із заявами Законом України від 14 вересня 2006 р. № 137-V. 3. Конвенція Ради Європи про заходи щодопротидії торгівлі людьми від 16 травня 2005 р., ратифікована Законом України від 21 вересня 2010 р. № 2530-VI.

4. Рекомендація Комітету Міністрів Ради Європи № R (85) 4 від 26 березня 1985 р.

5. Рекомендація Комітету Міністрів Ради Європи № R (90) 2 про соціальні заходи щодо насильства в сім’ї (1990 р.).

6. Рекомендація Комітету Міністрів Ради Європи № Rec (2002) 5 про захист жінок від насильства (2002 р.).

7. Резолюція Парламентської Асамблеї Ради Європи № 1582 (2007) від 13 вересня 2007 р.

8. Конвенція Ради Європи про запобігання та боротьбу з насильством стосовно жінок та домашнім насильством від 11 травня 2011 р.

Також ООН та Радою Європи прийнято ряд правових документів, спрямованих на запобігання жорстокому поводженню з дітьми, проявом якого виступає насильство над дітьми в сім’ї, а саме:

1. Декларація прав дитини, затверджена Резолюцією Генеральної Асамблеї ООН № 1386 (XIV) від 20 листопада 1959 р.

2. Конвенція ООН про права дитини від 20 листопада 1989 р., ратифікована постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 р.

3. Факультативний протокол до Конвенції про права дитини щодо торгівлі дітьми, дитячої проституції і дитячої порнографії від 1 січня 2000 р., ратифікований Законом України від 3 квітня 2003 р. № 716-IV.

4. Протокол про попередження і припинення торгівлі людьми, особливо жінками й дітьми, і покарання за неї, що доповнює Конвенцію ООН проти транснаціональної організованої злочинності, прийнятий Резолюцією № 55/25 Генеральної Асамблеї від 15 листопада 2000 р., ратифікований Законом України від 4 лютого 2004 р. № 1433-IV.

5. Конвенція ООН проти катувань та інших жорстоких, нелюдських або таких, що принижують гідність, видів поводження і покарання від 10 грудня 1984 р., ратифікована Указом Президії Верховної Ради УРСР від 26 січня 1987 р. (чинна згідно із Законом України від 12 вересня 1991 р.,№ 1543-ХІІ «Про правонаступництво України»).

6. Конвенція про заборону та негайні заходи щодо ліквідації найгірших форм дитячої праці № 182, ухвалена в межах Міжнародної організації праці 17 червня 1999 р., ратифікована Законом України від 5 жовтня 2000 р.№ 2022-ІІІ.

7. Конвенція Ради Європи про захист дітей від сексуальної експлуатації та сексуального розбещення від 25 жовтня 2007 р.

Міжнародні стандарти у цій сфері вимагають від правоохоронних органів та інших уповноважених осіб свідомого розуміння того, що домашнє насильство є грубим порушенням прав людини. Обов’язки правоохоронних органів щодо попередження насильства в сім’ї викладено в Модельному законі ООН про домашнє насильство. Ним, зокрема, передбачено, що в разі надходження відповідної заяви працівник правоохоронних органів:

1) повинен реагувати на кожне прохання про допомогу і захист у випадках, коли підозрюється насильство в сім’ї;

2) не вправі розглядати звернення та факти, пов’язані зі зловживаннями, у вчиненні яких підозрюються члени сім’ї, як менш важливі, ніж звернення і факти, пов’язані з аналогічними зловживаннями та порушеннями з боку сторонніх осіб;

3) зобов’язаний особисто з’являтися на місце події, коли заявник/ниця повідомляє, що:

– насильство насувається або посилюється;

– є охоронний ордер і можливе його порушення;

– насильство в сім’ї мало місце в минулому;

4) зобов’язаний діяти відразу, навіть якщо заявник/ниця – не жер-тва насильства, а свідок насильства, друг/подруга або родич/родичка, представник/ниця служби охорони здоров’я або центру допомоги потерпілим від насильства;

5) реагуючи на звернення та факти, повинен:

– опитати сторони і свідків, включаючи дітей, в окремих кімнатах, щоб забезпечити їм можливість говорити вільно;

– докладно записати скарги;

– дати консультації жертві насильства з приводу її прав;

– скласти і зареєструвати рапорт про насильство в сім’ї, як це пропонується законом;

– надати або організувати транспортування постраждалої особи в найближчу лікарню чи медичний заклад для лікування та огляду, якщо це вимагається або запитується;

– надати або організувати транспортування постраждалої особи, її дітям або залежним членам сім’ї у безпечне місце або притулок, якщо це вимагається або запитується;

– надати або організувати транспортування постраждалої особи до місця її проживання, щоб зібрати особисті речі;

– забезпечити захист особі, яка повідомила про факт насильства;

– влаштувати так, щоб кривдник пішов із дому, а якщо це неможливо і постраждала особа продовжує перебувати під загрозою насильства, заарештувати кривдника.

Працівник правоохоронних органів повинен спілкуватися з постраждалою особою мовою, яку вона розуміє, і повідомити своє ім’я та номер посвідчення. Закон вимагає, щоб працівник правоохоронних органів інформував постраждалу особу й особу, яка вчинила насильство, про те, що насильство в сім’ї – це злочин. Він повинен:

– відвезти потерпілу особу або забезпечити їй транспортування в медичний заклад, де лікуватимуть її тілесні ушкодження, а за її бажанням – у безпечне місце або притулок;

– зробити всі необхідні кроки, щоб переконатися, що постраждала і залежні від неї особи перебувають у безпеці;

– передати постраждалій особі опис наявних правових процедур мовою, яку вона розуміє.

Цей документ повинен указувати, що:

– закон передбачає, що постраждала особа може звернутися за надзвичайним тимчасовим обмежувальним ордером і/або судовим ордером, що забороняє подальше насильство щодо потерпілої особи, залежних від неї осіб, інших домочадців або осіб, у яких вона попросила допомоги і притулку;

– тимчасовий обмежувальний ордер і/або судовий ордер охороняє власність постраждалої або спільну власність сім’ї;

– судовий ордер може передбачати, що кривдник має залишити сімейний будинок;

– якщо насильство мало місце вночі, у вихідні або святкові дні, постраждалу особу потрібно інформувати про екстрені заходи для отримання обмежувального ордера;

– постраждалій особі не потрібно наймати адвоката, щоб отримати надзвичайний тимчасовий обмежувальний ордер і/або судовий ордер;

– працівники суду повинні надати необхідні форми та допомогу неюридичного характеру особам, які звертаються за надзвичайним тимчасовим обмежувальним ордером і/або судовим ордером;

– постраждалу особу повинні проконсультувати, як звернутися до відповідного суду, щоб отримати судовий ордер;

– правоохоронні органи повинні вручити надзвичайний обмежува-льний ордер кривднику.

Обов’язком працівника правоохоронних органів є також заповнення рапорту про насильство в сім’ї, що має бути частиною справи. Копія рапорту повинна бути представлена у відповідний орган юстиції та відповідний суд.

Форма рапорту про насильство в сім’ї пропонується комісаром. Він повинен включати такі відомості (але не обмежуватися ними): статус стосунків сторін; стать сторін; інформація про заняття та освіту сторін; час і дату надходження скарги; час, коли працівник правоохоронного органу почав розслідування за скаргою; чи були залучені або присутні діти при акті насильства; тип та ступінь правопорушення; кількість і тип застосованої зброї; час, що необхідний для розгляду випадку та дії, вжиті працівником правоохоронних органів; дата видання і термін дії будь-якого попереднього надзвичайного тимчасового ордера або судового ордера, що стосується сторін; будь-які інші дані, необхідні для повного аналізу всіх обставин, що призвели до випадку насильства в сім’ї, про який заявлено.

Правоохоронним органам України варто орієнтуватись і на позитивну практику інших держав у подоланні насильства в сім’ї.

Австрія

У листопаді 1996 року Австрійська національна асамблея прийняла Акт про захист від насильства у сім’ї, який набув чинності 1 травня 1997 року, поправки до нього – 1 січня 2000 року і 1 січня 2004 року.

Акт про захист від насильства у сім’ї – не єдиний закон, його положення викладені у Цивільному кодексі, Правоохоронному кодексі (Enforcement Code) та Акті служби безпеки. Закон забезпечує право потерпілого на захист від кривдника у його/її життєвому середовищі і в соціальному оточенні, надаючи поліції повноваження виселяти правопорушників і накладати заборонні ордери. Заборонний ордер може бути продовжено, якщо особа, життя якої перебуває під загрозою, звертається до сімейного суду за тимчасовою судовою забороною. Більше того, були засновані так звані «центри втручання», які пропонують безкоштовні консультаційні послуги й підтримку потерпілим від насильства у сім’ї.

Якщо правопорушник погрожує чи завдає шкоди особі, яка мешкає в тому ж домі, поліція має право виселити правопорушника зі спільного житла і близького оточення та заборонити йому туди повертатися, навіть якщо він є власником будинку чи квартири.

Постраждала особа не може вплинути на видання заборонних ордерів. Заборонний ордер є чинним 10 днів, і впродовж перших трьох днів поліція контролює його виконання. Правопорушник повинен передати свої ключі поліції; якщо він хоче забрати якісь речі, він повинен повідомити постраждалу особу про свій прихід. Коли правопорушника застали вдома під час чинності заборонного ордера, його штрафують за це порушення згідно з адміністративно-кримінальним правом і навіть можуть заарештувати, якщо він відмовляється покинути приміщення (якщо потерпіла особа дозволила кривднику повернутися додому, її також можуть оштрафувати).

У всіх дев’ятьох австрійських провінціях були засновані так звані «центри втручання». Це неурядові організації, які фінансуються Федеральними міністерствами внутрішніх і соціальних справ. Їх основними завданнями є турбота про людей, що зазнають насильства, і налагодження контактів з усіма інституціями, які займаються захистом від насильства.Поліція має без затримки повідомляти центрові втручання про кожне виселення і заборонний ордер, долучаючи також особисту інформацію потерпілої особи. Центр контактує з потерпілими і пропонує їм підтримку (складання планів виходу з кризи, програм безпеки тощо). Упродовж десяти днів після видачі заборонного ордера потерпіла особа може подати заяву про тимчасову судову заборону до цивільного (сімейного) суду. Якщо така заява подана, заборонний ордер автоматично продовжується на 20 днів.

Протягом цього періоду суд зобов’язаний прийняти рішення. Тимчасова судова заборона може видаватися на (колишнього) близького родича після фізичного насильства або після погроз, у разі психологічного тероризування, якщо воно серйозно шкодить психологічному здоров’ю потерпілої особи і коли такі напади роблять проживання з особою, яка вдається до насильства, нестерпним. Тимчасова судова заборона чинна упродовж 3 місяців (максимум). Лише у випадку, коли потерпіла особа подала на розлучення (і ще в кількох інших особливих випадках), заборона може бути продовжена до розлучення. Кривднику можуть не лишезаборонити заходити до свого помешкання, а й не дозволити з’являтися біля будинку та в інших визначених місцях (наприклад, на шляху потерпілої особи на роботу, на місці праці, у школі дітей). Контакти будь-якого виду також можуть бути забороненими. Якщо кривдник порушує наказ, що забороняє контакт, або заходить на захищену територію, потерпіла особа може подавати заяву на штраф за неповагу до суду.

Однією з основних рис Акта про захист від насильства в сім’ї є те, що у разі вчинення насильства поліція повинна реагувати, незважаючи на інтереси потерпілої особи, яка самостійно приймає рішення лише стосовно тимчасової судової заборони. Такий двоступеневий підхід забезпечує розуміння того, що держава вважає себе відповідальною за безпеку в приватному житті і що вона обізнана з проблематичною ситуацією потерпілої особи, яка перебуває в насильницьких стосунках під тиском кривдника.

Болгарія

У 2005 році Національна асамблея Болгарської Республіки прийняла Акт про захист від насильства у сім’ї. Документ регулює права осіб, які потерпіли від насильства в сім’ї, заходи захисту і процедури їх забезпечення. Відповідальність, якої добиваються згідно з цим Актом, не виключає будь-якої іншої цивільної чи кримінальної відповідальності правопорушника.

Насильство в сім’ї може бути фізичною, психологічною, сексуальною дією, до них належать також спроби вдатися до такого насильства, примусове обмеження особистої свободи і приватного життя, вчинені проти осіб, які є чи перебували в сімейних чи кровних стосунках, у фактичному подружньому співжитті або які мешкають в одному і тому самому помешканні. Захисту, згідно з цим Актом, може шукати будь-яка особа, яка по-терпіла від насильства в сім’ї, завданого фактичним або колишнім подруж-жям; особою, з якою він/вона є чи перебували у фактичному подружньому співжитті; особою, яка стала батьком її дитини; предком; нащадком; братом чи сестрою; родичем по шлюбу до другого коліна; опікуном, названим батьком чи матір’ю.

У разі насильства в сім’ї потерпіла особа має право звернутися до суду за захистом. За наявності даних, які свідчать про безпосередню загрозу життю чи здоров’ю потерпілої особи, він/вона може подати заяву до органів поліції для негайного вжиття заходів. Органи Міністерства внутрішніх справ повинні передати таку заяву до суду разом з поясненням правопорушника (якщо такий є) і протоколом про вжиті заходи, який описує причини для негайного судового захисту.

Згідно з цим Актом захист від насильства в сім’ї забезпечується зобов’язанням правопорушника утриматися від вчинення насильства у сім’ї, усуненням правопорушника з помешкання спільного користування на строк, визначений судом, забороною правопорушнику заходити в помешкання, на місце праці та місця соціальних контактів і відпочинку потерпілої особи на умовах і на строк, визначені судом, тимчасове (умовне) призначення місця проживання дитини з потерпілим батьком чи матір’ю чи тим із батьків, хто не вчиняв насильства, на умовах і на строк, визначені судом, якщо це не суперечить інтересам дитини, зобов’язанням правопорушника відвідувати спеціалізовані програми, направленням потерпілих на реабілітаційні програми. Згадані вище заходи повинні тривати від місяця до року. У всіх випадках суд у своїй резолюції мусить також накладати на правопорушника штраф у розмірі від 200 до 1000 левів (від 100 до 500 євро).

Повноваження вживати захисних заходів належать регіональному суду, який обслуговує район фактичної адреси потерпілої особи, або регіональному суду, який обслуговує район поліцейської дільниці, на території якої шукали захисту.

Процес видачі ордера може розпочатися за скаргою потерпілої особи, за проханням директора управління соціальної допомоги, за заявою брата, сестри чи особи, яка є прямим родичем потерпілої – у разі негайного судового захисту. Скарга або заява має подаватися у письмовій формі (вказуються імена, адреси та індивідуальні номери прохача чи особи, яка подає заяву (якщо ж потерпіла особа не спроможна чи не бажає оприлюднювати свою адресу, адреси суду буде достатньо), імена і фактичніадреси правопорушника чи інша адреса, на яку йому/їй можна надіслати повістку до суду, у тому числі номери телефону і факсу, дані про сім’ю, родичів чи фактичні стосунки між потерпілою і правопорушником, опис фактів насильства у сім’ї, підпис). Скарга або заява подається не пізніше одного місяця після вчинення акту насильства в сім’ї. У день отримання скарги чи заяви суд повинен запланувати відкрите судове засідання не пізніше тридцятиденного строку. Суд виносить резолюцію на відкритому засіданні і, приймаючи скаргу чи заяву, видає розпорядження про захисний ордер. Із цим розпорядженням суд накладає один чи більше захисних заходів. Будь-які оскарження не призупиняють виконання розпорядження.

Рішення окружного суду є остаточним. Захисний ордер підлягає негайному виконанню. Поліцейські органи наглядають за виконанням ордера. У разі невиконання ордера поліцейський орган мусить затримати правопорушника і негайно повідомити про це служби прокуратури.

Франція

Акт від 4 квітня 2006 року вводить до Кримінального кодексу загальне визначення обтяжуючих обставин для всіх злочинів, здійснених подружжям і партнерами. Тепер закон поширює це на партнерів, які живуть із постраждалою особою за Угодою громадянської солідарності, і на колишнє подружжя, на партнерів, які живуть разом, за умови, що правопорушення вчинене тоді, коли пара перебувала разом або після розлучення, і вчинене

внаслідок стосунків між кривдником і постраждалою особою. Відповідними правопорушеннями є, насамперед, акти насильства – тортури і жорстокість, насильство, яке ненавмисно призвело до смерті, насильство, результатом якого є каліцтво чи повна непрацездатність, чи насильство, що призвело до непрацездатності, яка триває більше восьми днів, непрацездатності, що триває менше восьми днів чи що не приводить до непрацездатності.

Обтяжуючі обставини, які загалом застосовуються законом до справ насильства з боку інтимного партнера, поширюються також на випадки зґвалтування, сексуального насильства іншого, ніж зґвалтування, і вбивство. Закон таким чином підтверджує правовий прецедент, установлений Касаційним судом, що визнає зґвалтування у шлюбі. Вироки за такі правопорушення коливаються від трирічного ув’язнення і штрафу в 45 тисяч євро до пожиттєвого ув’язнення. Більше того, заходи, ужиті до і після ув’язнення, дають санкцію на виселення кривдника з дому.

До розгляду справи судовий нагляд кривдника уможливлює припинення співжиття і заборону будь-яких контактів із потерпілою особою (стаття 138-9 Кримінально-процесуального кодексу). Кривдника, який не виконує ці заходи, може очікувати досудовий арешт. Суди можуть заборонити кривдникам перебувати в помешканні потерпілої особи на будь-якій стадії кримінального переслідування. Цей захід можуть ужити відразу після повідомлення про правопорушення і супроводити його зобов’язанням пройти курс медичного, соціального чи психологічного лікування. Кілька актів (15 червня 2000 року, 15 листопада 2001 року і 9 вересня 2002 року) збільшили права потерпілих стосовно надання інформації і того, як потерпілих приймають у поліцейських відділках і як ставляться до них під час судового розгляду. У контексті розлучення, з моменту прийняття Акта від 26 травня 2004 року, суддя у сімейних справах уповноважений видавати негайну постанову про використання сімейного помешкання і судовий ордер, що забороняє партнеру, який вчиняє насильство, входити до помешкання після здійснення найперших актів насильства і до початку процесу розлучення, за умови, що протягом наступних чотирьох місяців подано заяву про розлучення.

Незалежно від того, чи розпочато процес розлучення, стаття 220-1 Цивільного кодексу передбачає, що в тих випадках, коли «або чоловік, або дружина серйозно нехтує своїми обов’язками в такий спосіб, що загрожує інтересам сім’ї», суддя у сімейних справах може видати наказ про вжиття негайних заходів.

Німеччина

Насильство над жінками охоплюється загальними положеннями кримінального законодавства, такими, як, наприклад, убивство, тілесні ушкодження, позбавлення свободи (наприклад, державним службовцем) і застосування сили.

У 1995 році започатковано Берлінський проект втручання проти насильства у сім’ї. Цей проект змодельований за прикладом Проекту втручання проти насильства у сім’ї міста Дулут штату Міннесота (США).

Він спрямований на координацію дій усіх інституцій і проектів задля забезпечення ефективнішого захисту жінок, з якими жорстоко поводяться, та переслідування правопорушників. Мета – оберегти жінок від принизливого ставлення і ганьби, коли ті повідомляють про кримінальний злочин та подають позов на кривдника.

У липні 1995 року видано «концепцію курсу» для поліцейських стосовно «чоловічого насильства проти жінок», яку включено в подальшу освіту поліцейських.

З 1 січня 2002 року діє закон про захист від насильства в сім’ї (Gewaltschutzgesetz). Ним визначено, що особа, яка вчинила насильство в сім’ї, повинна залишити помешкання. У разі вчинення таких дій жертва має терміново проінформувати поліцію (за телефоном чи іншим чином). Коли наряд поліції прибуде, жертва насильства в сім’ї повинна розказати про те, що сталося, указати на тілесні ушкодження, завдані кривдником. Поліція в цьому разі зобов’язана скласти протокол із викладенням подій, поясненнями обох сторін та описом тілесних ушкоджень, які мають місце. Кожній зі сторін вручається копія такого протоколу. Закон надає поліції право видалити кривдника з квартири та заборонити йому з’являтися там на строк до десяти днів. Протягом цього часу жертва насильства в сім’ї повинна відвідати лікаря, щоб засвідчити тілесні ушкодження, та звернутись із заявою до найближчого суду, який вирішує питання, пов’язані із сімейним правом. Суди розглядають такі заяви досить оперативно. Крім того, до кінцевого розгляду заяви суд може заборонити кривднику не лише входити до квартири, а й підходити до неї ближче, ніж на певну відстань. Суд також має право обмежити контакти особи, яка вчинила насильство в сім’ї, з жертвою насильства та дітьми.

Наприклад, може заборонити наближатися до них на відстань меншу, ніж 50 метрів. Якщо прибутки жертви насильства в сім’ї невеликі, то вона має право розраховувати на державну допомогу.Перший німецький притулок для жінок, відкритий у Берліні в 1976 році, був проектом Федерального міністерства сімейних справ, літніх людей, жінок і молоді. Нині в Німеччині діють понад 400 притулків для жінок.

Норвегія

Для зміцнення захисту жінок і дітей набули чинності поправки до Положення стосовно насильства в сім’ї (1 січня 2006 року). Стаття 219 Кримінального кодексу має такий вигляд: «Будь-яка особа, яка шляхом погроз, примусу, позбавлення свободи, насильства чи будь-яких інших правопорушень протиправно або повторно жорстоко поводиться з a) його чи її колишнім чи нинішнім подружжям, b) його чи її колишнім чи нинішнім родичем подружжя по прямій лінії, c) його чи її родичем по прямій лінії, d) будь-якою особою у його чи її домі, або e) будь-якою особою, якою він чи вона опікується, підлягає ув’язненню на термін, що не перевищує три роки.

Якщо жорстоке поводження є серйозним або постраждала особа вмирає або терпить значні тілесні ушкодження чи шкоду здоров’ю внаслідок жорстокого поводження, покаранням є ув’язнення, що не перевищує шість років.»

Ще в 1988 році впроваджено беззастережне переслідування у випадках учинення насильства в сім’ї. Кримінальна справа може подаватися до суду, навіть якщо жінка відкликає свою формальну заяву. Потерпілі від сексуальних злочинів і насильства в сім’ї відповідно до розділу 9a Кримінально-процесуального акта мають право на допомогу юриста.

Послуги юриста оплачує держава, і він зобов’язаний займатися інтересами потерпілої особи у зв’язку із розслідуванням і основним слуханням справи.

Польща

За Кримінальним кодексом від 6 червня 1997 року насильство в сім’ї потрапляє до категорії «злочини проти сім’ї і опікунства». Визначення насильства в сім’ї включає в себе фізичну і психологічну складові:Стаття 207 § 1 Кримінального кодексу: «Усі ті, хто завдають шкоди фізичної чи психологічної природи членові своєї сім’ї, особі, яка постійно чи тимчасово перебуває під їхньою опікою, неповнолітньому чи беззахисній особі, підлягають ув’язненню від трьох місяців до п’яти років.»

Строк позбавлення волі збільшується до десяти років, якщо правопорушник діяв із надзвичайною жорстокістю (§ 2), а також щонайменше

на два роки і щонайбільше на дванадцять років, якщо постраждала особа намагається покінчити життя самогубством унаслідок дій правопорушника (§ 3).

Про насильство в сім’ї може повідомити будь-яка особа на підставі підозри, що негайно веде до розслідування. Згідно зі статистичними даними поліції, за кожен з останніх трьох років сталося близько 86 500 втручань поліції в ситуації насильства у сім’ї (тоді як загальна цифра втручань поліції близько 480 000).

Польща не має виправних чи реабілітаційних програм для жорстоких чоловіків. Рівень рецидиву злочинів, пов’язаних із насильством у сім’ї, становить 72,4%.

Органи влади вживають деяких заходів для вирішення проблеми насильства в сім’ї. У 1999 році Міністерство юстиції написало Хартію прав потерпілих. Систему «блакитних карток» (зразки звітів про випадки насильства) впроваджено в 1998 році національними поліцейськими органами на всій території Польщі. Вона спрямована на спрощення і стандартизацію процедури втручання поліції у ситуаціях насильства в сім’ї. Картки призначені для використання поліцейськими під час їхніх втручань. Одна з «блакитних карток» надає потерпілій особі інформацію про його чи її права і номери телефонів інституцій, які можуть допомогти потерпілим від насильства. Інша картка містить вказівки для збирання і документування свідчень про місце злочину.

Провідну роль у подоланні насильства в сім’ї відіграють органи місцевої влади – регіональні центри сприяння сім’ї та центри соціальної допомоги, які працюють згідно з Актом соціальної допомоги від 29 листопада 1990 року. Державне реагування на насильство в сім’ї координує Державна агенція з попередження проблем, пов’язаних з алкоголізмом. В організації вважають, що насильство в сім’ї пов’язане з алкоголізмом. Проте неурядові організації стверджують, що алкоголізм може призвести до насильства в сім’ї, але він не є його причиною.

Португалія

Насильство в сім’ї є злочином згідно з кримінальним законодавством; воно класифікується як «(фізичне чи психологічне) жорстоке ставлення до подружжя, неповнолітнього чи неповноправної особи» і тягне за собою тюремне ув’язнення від одного до п’яти років. Поправка від 1 жовтня 1995 року до правових положень у цій сфері означає, що тепер вони також використовуються для «осіб, що живуть разом як чоловік та дружина». Закон від 27 травня 2000 року № 7/2000 зробив злочин жорстокого поводження з подружжям чи партнером публічним. Це означає, що не лише потерпілі, а й кожен, хто знає про такі випадки, може подати заяву і/або порушити справу.

Поліцейські органи зобов’язані інформувати органи обвинувачення, якщо їм відомо про такі злочини. Заборона контактувати з потерпілою особою, у тому числі виселення агресора з дому максимально на два роки, може встановлюватися як додатковий захід. З 2006 року, задля ефективнішого впровадження цього заходу, на агресорів, засуджених до виселення із сімейного помешкання, можуть одягати електронний браслет.Жінки, які зазнали насильства в сім’ї, у Португалії можуть подавати в суд на компенсацію, яку має виплатити кривдник. У випадках, коли жорстоке поводження з подружжям чи особами, які живуть разом як чоловік і дружина, вважається жорстоким злочином, Акт 129/99 від 20 серпня 1999 року, санкціонуючи систему, за посередництвом якої держава може вимагати компенсацію для потерпілих, передбачає, що якщо нападник не виплатить компенсацію, держава може зробити це від його імені. Така схема використовується для жінок, які стали жертвами злочинів, передбачених статтею 152 параграфа 2 Кримінального кодексу (жорстоке поводження), або на португальській території, або за кордоном (в останньому випадку за умови, що потерпіла має португальське громадянство, потрапляє в серйозну фінансову скруту внаслідок вчинення злочину і не має права на компенсацію від держави, у якій злочин було вчинено).

Новий Кримінальний кодекс, який набув чинності у 2006 році, звертає особливу увагу на злочин насильства в сім’ї, змінюючи природу правопорушення. Тепер кодекс включає в себе жорстоке поводження щодо колишнього подружжя, людей (тієї ж або протилежної статі), які живуть разом у стосунках як подружжя, і людей, які мають стосунки як подружжя, але не живуть разом. Він також вважає правопорушення таким, що відбулося, на основі єдиного серйозного акта жорстокого поводження, тоді як попереднє законодавство вважало таким лише повторюване жорстоке поводження.

Швеція

У 1998 році до Кримінального кодексу включено новий злочин – «серйозне порушення недоторканості жінки». Він стосується повторюваних дій, караних за кримінальним законом, спрямованих чоловіками проти жінок, які мають чи мали тісні стосунки з правопорушником.«Серйозне порушення недоторканості жінки» означає, що якщо чоловік чинить певні кримінальні дії (насильство, протизаконну погрозу чи примус, сексуальні чи інші утиски, сексуальну експлуатація та ін.) проти жінки, з якою він є або був одружений, або з якою він живе чи жив, він засуджується за серйозне порушення недоторканості жінки замість окремого злочину, який він вчинив. Необхідною умовою для засудження за правопорушення є те, що акти були частиною повторюваного порушення недоторканості жінки і спрямовувалися на заподіяння серйозної шкоди її впевненості в собі.

Покаранням є ув’язнення від шести місяців до шести років. У 1988 році набув чинності Акт про заборонний ордер, що дає захист жінкам, яким погрожують, переслідують чи утискають. Ордери забороняють чоловікам мати контакти чи відвідувати жінок, коли існує ризик переслідування, утисків чи іншої кримінальної дії. Покаранням за порушення ордера є штраф або однорічне ув’язнення.

Сполучені Штати Америки

Соціальну проблему домашнього насильства в США порушено ще в 70-х роках ХХ ст. у зв’язку з активізацією жіночого руху. Основними підходами в політиці США щодо реагування на насильство в сім’ї є контроль, який забезпечує стратегію обов’язкового реагування. «Контроль» як підхід до реагування на насильство в сім’ї полягає в жорсткому використанні інституційних ресурсів для зниження рівня насильства в сім’ї, покарання тих, хто його вчиняє. Контроль, головним чином, виявляється у формі практики обов’язкового реагування на насильство в сім’ї, а саме: обов’язковий арешт, принцип обов’язкового судового провадження та обов’язкове інформування. За законом про обов’язковий арешт поліцейські зобов’язані заарештувати кривдника, навіть якщо жертва насильства виступає проти цього. Відповідно до принципу про обов’язкове судове провадження судове провадження не може бути припинено до тих пір, поки обвинувачена особа не буде покарана, навіть якщо жертва просить закрити справу. Вважалося, що такий захід дозволить зменшити кількість випадків тиску кривдника на жертву. Принцип обов’язкового інформування передбачає, що медичний персонал зобов’язаний повідомляти правоохоронним органам про будь-які факти насильства.

Необхідно зазначити, що в кожному штаті США існує окреме законодавство про попередження насильства в сім’ї і боротьбу з ним. Так, основним законодавчим актом, що регулює питання, пов’язані з протидією насильству в сім’ї, у штаті Іллінойс є Акт про боротьбу з насильством в сім’ї (Illinois Domestic Violence Act – далі IDVA). Відповідно до IDVA охоронний ордер (відповідає захисному припису в законодавстві України) – це судовий припис, який забороняє особі, яка скоїла насильство в сім’ї, вчиняти певні дії чи навпаки, вимагає від неї певних дій. В охоронних ордерах жертва називається позивачем, а особа, яка вчинила насильство в сім’ї, – відповідачем.

Охоронний ордер можна отримати двома шляхами: у цивільному суді (окремо чи одночасно з іншою цивільною процедурою, наприклад, розлученням) або в кримінальному суді – у зв’язку з кримінальним звинуваченням.

Необхідно зазначити, що в штаті Іллінойс створено суди для розгляду справ, пов’язаних з насильством у сім’ї, у яких розглядаються як кримінальні, так і цивільні позови.

Жертва насильства в сім’ї може отримати один з трьох видів охоронних ордерів:

1. Надзвичайний охоронний ордер можна отримати в період, коли немає судових засідань, зокрема в нічний час і вихідні, звернувшись до поліції, яка в цьому випадку зв’яжеться з черговим суддею. За наявності підстав суддя видасть надзвичайний ордер. Проте, коли судові засідання поновляться, потерпілий має з дотриманням усіх правил звернутися до суду за отриманням тимчасового ордера.

2. Тимчасовий охоронний ордер можна отримати шляхом подання у відповідному суді позову з проханням про захист від насильства в сім’ї та бажаний зміст охоронного ордера. За наявності імовірної небезпеки подальшого насильства суд може видати такий ордер з 14-21 денним терміном дії, без попереднього повідомлення кривдника.

3. Постійний охоронний ордер. Після видання тимчасового охоронного ордера і повідомлення про це особі, яка вчинила насильство в сім’ї, у 10-денний строк призначається судове засідання, на якому особа, звинувачена в насильстві, матиме змогу викласти своє бачення подій. Після слухання справи за наявності достатніх доказів вини особи, звинуваченої у вчиненні насильства в сім’ї, дія ордера може бути продовжена на строк до 2 років.

Слід також зазначити, що в м. Чикаго штату Іллінойс офіцери, які займаються проблемою насильства в сім’ї, обов’язково регулярно відвідують спеціальні тренінги та програми підготовки, що фінансуються за кошти бюджету штату. За рік таке навчання проходять близько 1000 офіцерів поліції м. Чикаго.

Якщо необхідно, поліцейський повинен допомогти жертві дістатися до госпіталю чи шелтеру (притулку). Наприклад, у м. Чикаго діють 6 притулків для жертв насильства в сім’ї, кожний з яких розрахований на 200 осіб.