На планеті живе майже 2 млрд дітей. Як найвразливіша частина суспільства вони потребують особливого захисту й піклування. Від ставлення держави до дітей значною мірою залежить її імідж на міжнародній арені. Проблема дитячої безпритульності та бездоглядності не нова для України. На думку українських учених, бездоглядність є відображенням політико-економічного й культурного стану соціуму, закономірним наслідком кризи перехідного етапу розвитку країни. 

Бездоглядність дітей є однією з найзлободенніших проблем сьогодення, яка стосується не тільки соціально незахищених верств чи так званих неблагополучних сімей. Неблагополучною можна назвати ту родину, в якій мають місце алкоголізм, наркоманія та інші аморальні прояви життя. Але не завжди благополучною є та сім’я, в якій батько і мати працюють з ранку до вечора, незнаючи чим займається дитина у вільний час.

Слід зазначити, що «бездоглядність» та «безпритульність» не завжди залежить  від соціальних умов. Про це свідчить і Закон України «Про основи соціального захисту бездомних осіб і безпритульних дітей» від 02 червня 2005 року № 2623 (далі - Закону). В якому дефініція «безпритульні діти» має на увазі дітей,  які були покинуті  батьками,  самі залишили  сім'ю  або  дитячі заклади,  де вони виховувалися,  і не мають певного місця проживання.

Таким чином держава дає визначення поняттю з яким необхідно боротися. З метою запобіганню дитячій бездоглядності та безпритульності передбачено ряд заходів та установ, які повинні ці заходи реалізовувати по відношенню до осіб, які відносяться до груп «ризику», тобто до тих сімей чи безпосередньо дітей, які можуть стати безпритульними, вийти з під опіки батьків чи виховних закладів ще до свого повноліття.

Згідно Закону основними принципами захисту безпритульних дітей є:

законність;

демократизм;

рівність;

повага до особистості;

визнання честі та гідності;

забезпечення основних прав і свобод людини.

З метою створення необхідних умов для забезпечення прав та свобод безпритульних дітей впроваджується їх облік.

Облік безпритульних дітей ведеться відповідно до законів України «Про органи і служби у справах дітей та спеціальні установи для дітей» і «Про забезпечення організаційно-правових умов соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування». Згідно цих законів основними завданнями центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері усиновлення та захисту прав дітей, служб у справах дітей є:

ведення обліку дітей, які опинились у складних життєвих обставинах, дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, усиновлених, влаштованих до прийомних сімей, дитячих будинків сімейного типу та соціально-реабілітаційних центрів (дитячих містечок);

відвідувати дітей, які опинились у складних життєвих обставинах, перебувають на обліку в службі у справах дітей, за місцем їх проживання, навчання і роботи; вживати заходів для соціального захисту дітей.

З метою запобігання бездомності і безпритульності в Україні в рамках відповідних програм проводяться освітні та просвітницькі заходи з інформуванням населення про норми законодавства з питань придбання, відчуження, оформлення і державної реєстрації прав на жилі приміщення та земельні ділянки, про інші правочини, предметом яких є житло, щодо обов'язків і відповідальності учасників житлових та суспільних правовідносин.

Держава забезпечує дітям-сиротам та дітям, позбавленим батьківського піклування, а також особам з їх числа, які до передачі під опіку чи піклування, влаштування в дитячі будинки сімейного типу, прийомні сім'ї, заклади для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, призову на строкову військову службу в Збройні Сили України, взяття під варту або засудження до арешту, обмеження волі, позбавлення волі на певний строк мали впорядковане житло, що зберігалося за ними, невідкладне вселення їх у ці приміщення і повернення їм майна, що знаходилося в цих приміщеннях на день передачі дітей під опіку чи піклування, влаштування в дитячі будинки сімейного типу, прийомні сім'ї, заклади для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, призову на строкову військову службу в Збройних Силах України, взяття під варту або засудження до арешту, обмеження волі, позбавлення волі на певний строк.

     У разі неможливості повернення зазначеного житла дітям та особам з їх числа, зазначеним в абзаці першому цієї частини, відповідні органи місцевого самоврядування зобов'язані протягом одного місяця надати аналогічне жиле приміщення та компенсувати вартість втраченого майна у разі, якщо це майно не було забрано дітьми та особами з їх числа.

 Діти-сироти та діти, позбавлені батьківського піклування, які досягли 16 років, у разі відсутності в таких дітей житла, мають право зараховуватися на квартирний та соціальний квартирний облік за місцем їх походження або проживання до встановлення опіки, піклування, влаштування в прийомні сім'ї, дитячі будинки сімейного типу, заклади для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, за заявою опікуна чи піклувальника, прийомних батьків, батьків-вихователів, адміністрації закладу, де проживає дитина, або органу опіки чи піклування. Після досягнення 18 років такі діти, а також особи з їх числа після завершення строкової військової служби в Збройних Силах України або після повернення з місць позбавлення волі протягом місяця забезпечуються соціальним житлом до надання їм благоустроєного жилого приміщення для постійного проживання.

Держава передбачає заклади, в яких можуть проживати безпритульні діти. Закладами соціального захисту для безпритульних дітей є:

 притулок для дітей служби у справах дітей;

центр соціально-психологічної реабілітації дітей;

 соціально-реабілітаційний центр (дитяче містечко).

Таким чином держава намагається створити умови, в яких кількість безпритульних та бездоглядних дітей буде зведена до мінімуму.