Під підсудністю у цивільному процесуальному праві розуміють інститут (тобто сукупність правових норм), який регулює віднесення справ, які підлягають розгляду судами цивільної юрисдикції, до відання конкретного суду судової системи України для розгляду по першій інстанції. Тобто, визначити підсудність цивільної справи означає встановити компетентний, належний суд у цій справі.

Недотримання правила про підсудність тягне за собою відмову в розгляді справи шляхом постановлення ухвали про повернення заяви позивачеві (п. 4 ч. З ст. 121 ЦПК).

Дотримання судами процесуальних норм інституту підсудності має велике значення, оскільки означає дотримання судами положення п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яке гарантує, що кожен при вирішенні спору щодо його цивільних прав та обов'язків або при встановленні обгрунтованості будь-якого кримінального обвинувачення, висунутого проти нього, має право на справедливий і відкритий розгляд упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Відповідно до ст. 8 Закону України "Про судоустрій і статус суддів» ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у суді, до підсудності якого вона віднесена процесуальним законом. Саме тому, вперше в ЦПК запроваджена санкція за порушення судом правил підсудності при вирішенні питання про відкриття провадження у справі. Це може бути скасування такої ухвали суду першої інстанції судом апеляційної інстанції (п. 5 ч.1 ст. 293 ЦПК).

Крім того, порушення судом першої інстанції правил виключної підсудності при розгляді справи є безумовною підставою для скасування рішення з направленням справи на новий розгляд (п. 4 ч.1 ст. 311, п. 1 ч.1 ст. 338 ЦПК).