Права дітей – одна з
найбільш наболілих проблем нашого суспільства. За даними опитування
Українського Інституту соціальних досліджень, рівень правової культури та
знання дітьми своїх прав і обов’язків досить низький. Майже кожна шоста дитина
взагалі не знає законів, які її захищають. Батькам також бракує
елементарної обізнаності щодо прав своїх дітей, обов’язків і відповідальності у
багатьох життєвих ситуаціях.
Реалізація прав дітей є
чи не найголовнішою умовою їх фізичного та психічного благополуччя і розвитку.
Підлітковий період –
один із найважчих періодів розвитку особистості, який характеризується потребою
у звільненні з-під контролю і опіки дорослих, протестом проти встановлених
правил і порядків, спрямованістю до незалежності, самостійності і утвердженні
себе як особистості. В цьому віці у 7 разів збільшується кількість негативних вчинків,
і у 40 разів зростає кількістьневмотивованих вчинків.
Найбільш криміногенним
віковим періодом є 16-17 років – у цьому віці підлітками вчиняється до 62 %
злочинів від загальної кількості. Разом з цим, немає певних обмежень чи
виключень в залежності від соціального статусу неповнолітніх злочинців – ними
стають як безпритульні (без батьківської опіки та постійного місця проживання),
вихідці із неблагополучних сімей, так і вихідці із цілком педагогічно та
матеріально благополучних сімей.
Адже кожен четвертий
злочин в Україні здійснюється неповнолітніми. Наукові дані засвідчують, що
неповнолітні правопопорушники є резервом злочинності в майбутньому. Близько
80-90 % серед злочинців (дорослих людей) мали протиправні та кримінальні
правопорушення в підлітковому віці.
Багато хто з
неповнолітніх дивується дізнавшись, що наші повсякденні вчинки часто мають
правову оцінку. Право, закони супроводжують людину все її життя. Щоб уміло і
правильно користуватись своїми правами і добре виконувати свої обов’язки, не
порушуючи прав і законних інтересів інших, треба знати закони. Звичайно ж, що
жодній людині не під силу детально вивчити всіх законів, тим паче,
неповнолітніми. Але основне, що стосується захисту їх основних прав, вони
повинні знати і в цьому плані їм допомагають різного роду заходи, пов’язані з
донесенням до дітей основних положень Конвенції ООН про права дитини, яка була
прийнята Генеральною Асамблеєю ООН 20
листопада 1989 р. Україна ратифікувала Конвенцію ООН про права дитини в перший
же рік своєї незалежності - 27 вересня 1991 року.
Слід відмітити, що
протягом останнього десятиліття зросло усвідомлення міжнародною громадськістю
розуміння масштабу насильства по відношенню до дітей. Діти стають жертвами
насильства вдома, у школі, на вулицях, у громаді й у державних установах.
Конвенція про права дитини визнає широкий масштаб насильства по відношенню до
дітей і чітко вказує, що діти мають право на захист від усіх його форм.
Однак насильство по
відношенню до дітей, тобто навмисне нанесення фізичного чи
психологічного тиску, більш поширено, ніж
насильство по відношенню до дорослих. Це
відбувається тому, що оточення, у якому діти
повинні одержувати найбільший захист і
турботу, стає також місцем, де вони найбільше
ймовірно можуть піддатися зловживанням чи залишаться без уваги.
Викрадення, дітовбивства, убивства, традиційна практика, що
заподіює каліцтва, а також сексуальні,
психічні і фізичні зловживання відбуваються частіше в рамках родини, аніж поза
нею. Більш того, деякі форми зловживань усе ще соціально прийнятні. У багатьох
країнах батькам як і раніше дозволяється використовувати "розумні"
форми фізичного покарання, щоб дисциплінувати своїх дітей. Побиття і пороття
продовжуються почасти тому, що вони юридично і соціально припустимі. Однак,
зрозуміло, насильство по відношенню до дітей відбувається і поза будинком. Як і
насильство в родині, найчастіше воно непомітно і випадає зі сфери соціальної
свідомості. Діти, що живуть і працюють на вулиці, особливо вразливі до
зловживань з боку правоохоронних органів та інших членів суспільства.
Діти, що піддаються сексуальній експлуатації, постійно піддані різним формам
насильства, а багатьох працюючих дітей найсуворішим чином карають за будь-які
чи помилки на роботі. Діти можуть стати жертвами чи насильства принизливої
дисципліни в таких місцях, як дитячі групи, дитячі сади, різного роду притулки
і сирітські будинки, а також у самій системі правосуддя.
Конвенція унікальна
тим, що представляє майже універсально визнані норми поводження з дітьми. Вона встановлює, що
насильство по відношенню до дітей у будь-якій формі й у будь-якім місці не має
виправдання. Відповідно до Конвенції діти мають право на фізичну й
особисту недоторканність і захист від "усіх форм фізичного чи
психологічного насильства".
Конвенція є орієнтиром
для змін нашого відношення до дітей, оскільки вона
затверджує, що діти, як і дорослі, мають права
людини. У цій перспективі більш ясно
виявляються протиріччя в тім, як ми
відносимося до дітей. Наприклад, якщо фізичний напад на дорослого є незаконним,
чому воно може бути законним у відношенні
дитини?
Якщо побиття дружини неприйнятно, чому допускається побиття дітей, іноді
називане в національних законах "розумним застосуванням сили"?
Як всеосяжний і
взаємозалежний комплекс прав, Конвенція визнає, що усі форми
насильства шкідливі і можуть вчинити
негативний вплив на всі сторони життя дитини. Діти, піддані насильству, частіше
страждають від недостатнього харчування і хвороб, гірше навчаються в школі, у
них знижена самоповага. Відповідно до Конвенції насильство по відношенню до
дітей є порушенням їхніх прав людини. Крім того, насильство породжує
насильство. Дитина, що росте в обстановці, у якій є насильство, схильна
конфліктувати з іншими дітьми, дорослими чи самим собою насильницьким шляхом.
Системи правосуддя для неповнолітніх одержали сумну популярність як центри
жорстокого і принизливого поводження з дітьми, хоча багато дітей, що вступають
у конфлікт із законом, не роблять насильницьких злочинів. Погане поводження
(замість реабілітації) у місцях відбування покарань може привести до прояву
насильства і
повторюваним порушенням закону.
У відповідності зі
статтею 39 Конвенції держава зобов'язана забезпечити дітям, що стали жертвами
збройних конфліктів, катувань, поганого поводження, сексуального
насильства, чи зловживань експлуатації,
фізичне і психологічне відновлення лікування для їхньої соціальної
реінтеграції. На практиці це може
здійснюватися різними способами.
"Виховання в дусі миру" має на меті
навчити дітей ненасильницьким формам вирішення
конфліктів, повазі розходжень і активному
самовираженню. Попередження насильства може включати навчання батьків
альтернативним заходам забезпечення дисциплінованого
поводження своїх дітей, спілкуванню один з
одним без насильства.
Вступивши в силу,
Конвенція розширила та активізувала в нашій державі зусилля по захисту дітей
від насильства. Однак є ще багато галузей, у яких потрібно провести велику
роботу. Законодавчі реформи і просвітні кампанії по боротьбі з насильством і
принизливим поводженням з дітьми вкрай необхідні. Проте, реформи важко
проводити, коли молоді люди найчастіше розглядаються як "проблема"
суспільства. У деяких регіонах світу системи правосуддя для неповнолітніх
стають все більш репресивними у відповідь на побоювання, що діти стають
усе більш буйними. Справедливо це твердження чи ні, визначити важко, оскільки
дані про дітей і насильство дуже обмежені. У той же час, деякі історії про
насильство з боку дітей слугують додатковими аргументами на користь уведення
більш суворих покарань і більш тривалих термінів покарань.
Ще одна галузь, що викликає занепокоєння — це
сцени насильства в засобах масової
інформації, масовий продаж відеоігор та
іграшок, зв'язаних з насильством. Конвенція заохочує такий розвиток
дитини, що виховує в нього повагу до прав інших, прояв терпимості і дій у дусі
миру. Однак засоби інформації і комерційні підприємства найчастіше
пропонують для дітей сцени насильства і форми ігор із застосуванням насильства.
У Швеції заборонене виробництво військових іграшок, а в Німеччині й Іспанії
заборонена їхня реклама. На жаль, ці країни залишаються в незначній меншості.
|
