Право на захист належить кожному учасникові сімейних відносин, у тому числі й дитині та недієздатному.

Згідно зі статтею 60 КпШС, захист прав та інтересів неповнолітніх дітей "лежав" на батьках, які мали діяти без особливих на те повноважень. Цю норму можна було витлумачити так: батьки мають право на самозахист дітей і право на звернення за захистом їхніх прав та інтересів до компетентного органу.

У статті 154 СК цей аспект правового статусу батьків визначено чітко: батькам безпосередньо надано право на самозахист прав та інтересів дитини, а також на представництво їхніх інтересів.

У Сімейному кодексі розширено коло тих, хто має право на звернення за захистом прав та інтересів іншої особи. Тобто, розширено коло осіб, які є законними процесуальними представниками. Так, згідно із частиною 2 ст. 258 СК, баба, дід мають право звернутися за захистом прав та інтересів малолітніх, неповнолітніх внуків без спеціальних на те повноважень. Таке саме право надано сестрі, братові, мачусі, вітчимові щодо звернення за захистом прав та інтересів своїх малолітніх, неповнолітніх та повнолітніх непрацездатних сестер, братів, мачухи, вітчима (ч. 2 ст. 262 СК).

Захист - це реальне відновлення порушеного права або інтересу. У багатьох випадках достатньо набрання законної сили рішення суду про задоволення позову для того, щоби вважати право чи інтерес захищеними: визнання шлюбу недійсним, розірвання шлюбу, припинення права на аліменти, позбавлення та поновлення батьківських прав та ін. В окремих ситуаціях захист права пов'язується з виконанням цього рішення: стягненням аліментів, відібранням дитини, відшкодуванням моральної шкоди та ін.

Відмова позивачеві у задоволенні позову є актом захисту права або інтересу відповідача.

Можливість відмови у захисті

Чи може суд відмовити у захисті сімейного права? захисті На це запитання іноді дається ствердна відповідь, при цьому формами відмови у захисті права називають відмову у примусовому здійсненні права, відмову у застосуванні конкретного способу захисту права, позбавлення суб'єктивного права.

Оскільки суб'єктивне право, як уже відзначалося, є мірою право-згідної (правомірної") поведінки, забезпеченої законом, тому відмова у захисті права - явище принципово неприпустиме. В численних ухвалах Судової палати в цивільних справах Верховного Суду України можна прочитати: "суд безпідставно відмовив у захисті права"; "апеляційний суд безпідставно скасував рішення місцевого суду". Отже, якщо особа дійсно володіє певним правом і довела факт його порушення відповідачем, її позовна вимога має бути задоволена.

Відмова в позові, якщо у суді не було доведено наявності права чи факту його порушення відповідачем, або якщо позивач вибрав такий спосіб захисту, який не узгоджується з обставинами справи, не може вважатися актом відмови у захисті права.

Якщо, наприклад, батько за усною домовленістю з матір'ю дитини зобов'язався виплачувати на дитину аліменти у розмірі 1000 гри, а потім односторонньо зменшив цю суму, то рішення суду про примусове стягнення аліментів у розмірі, наприклад, 700 грн не може вважатися відмовою у захисті права. Адже не можна стверджувати, що дитина має право на аліменти саме у розмірі 1000 грн.

Якщо один із подружжя вимагає звільнення його від аліментного обов'язку щодо другого з подружжя і заперечує проти обмеження чинності його обов'язку певним строком, то відмова в позові також не може вважатися відмовою у захисті права, оскільки позивач вибрав такий спосіб захисту, зміст якого не узгоджувався із взаєминами сторін.

Такий же висновок можна зробити і тоді, коли суд, наприклад, відмовив у позові батька про відібрання дитини, яка тривалий час проживала з бабою та дідом. Батько зберіг право на участь у вихованні дитини, але, за даних умов, відмова суду в позові батька - це не акт відмови у захисті права.

У названих вище ситуаціях відбулася відмова у правовому захисті, що є явищем нормальним і свідчить про безпідставність вимоги позивача.

Відмова у захисті права можлива лише тоді, коли не буде встановлено факту порушення права. Йдеться, зокрема, про випадки, коли матір дитини звертається до суду з позовом про стягнення аліментів, за умови, що батько бере участь в утриманні дитини відповідно до потреб дитини та своїх реальних можливостей. Відмова у цьому разі в позові про стягнення аліментів також не може вважатися відмовою у захисті права дитини на утримання, оскільки це право не було порушене.

Українське сімейне право: Ромовська З.В. – Електронний доступ: http://westudents.com.ua/glavy/70475-rodina-.html