Після проголошення у 1991 р. незалежності, фактичного і юридичного
оформлення української державності, постала нагальна потреба мати власні
державні атрибути і символи. Збереження заідеологізованих радянських символів
підривало авторитет незалежної держави. Державні заходи — візити, прийоми,
укладання міждержавних угод — треба було проводити, маючи власні прапор, гімн,
герб, печатку тощо. Якийсь час із їхньою відсутністю доводилось миритись. До
прийняття нових державних символів в органах влади, установах і організаціях
користувались старими. Утвердження нової символіки протікало у гострій
політичній боротьбі.
Розвиток подій в країні, стрімке розширення її міжнародних відносин
зумовили запровадження нових символів ще до відповідних рішень Верховної Ради
України. Уже 4 вересня 1991 р. над її будинком з'явився національний
синьо-жовтий прапор. Такий же стяг піднімався під час візиту Голови Верховної
Ради України Л. М. Кравчука до США і Канади у вересні — жовтні 1991 р. 28 січня
1992р. Верховна Рада України затвердила синьо-жовтий прапор Державним прапором.
Державний прапор України — стяг із двох рівновеликих горизонтальних смуг
синього і жовтого кольорів. Ці кольори здавна використовувалися в українських
землях, а в Галичині у XIX ст. були визнані національними.
Подекуди українські патріоти віддавали перевагу малиновому та червоному
кольорам, їх порядок не був одразу усталеним, однак на зламі ХІХ-ХХ ст.
утвердився жовто-блакитний прапор. Він з деякими змінами використовувався в
період УНР та Української держави гетьмана П. Скоропадського, в
Західноукраїнській Народній Республіці, як державний прапор Карпатської
України, а також українськими центрами на еміграції. У 1949 р. Українська
Національна Рада за кордоном вирішила, що до остаточного встановлення державних
емблем незалежною владою України національний прапор є блакитно-жовтим
(блакитний колір угорі і жовтий унизу).
Великий державний герб, як записано в Конституції України, встановлюється з
урахуванням малого державного герба та герба Війська Запорізького. Головним
елементом Великого державного герба України є Знак княжої держави Володимира
Великого. В історичній літературі прийнято вважати, що герб — це усталене
відповідно до законів геральдики зображення, яке належить державі, місту або
родині. Найстаріший герб Української держави — землі Володимира Великого і його
династії— тризуб, відомий з Х ст. У галицьких князів гербом служило зображення
лева, а у Війську Запорізькому - лицаря, козака з мушкетом. Після акту злуки
УНР і ЗУНР у 1919 р. тризуб було прийнято і на західноукраїнських землях.
Династичний знак Володимира Великого став символом суверенної і соборної
України. 19 лютого 1992 р. Верховна Рада України визнала тризуб малим Державним
гербом. Ескіз Великого герба розроблено, однак ще не затверджено.
Державний гімн України — національний гімн на музику
Миколи Вербицького. Автором слів є відомий український поет, етнограф і
фольклорист Павло Чубинський. У XIX ст. за браком гімну
українці співали "Многая літа", пісні і вірші "Дай, Боже, в
добрий час", "Мир вам, браття, всім приносим",
"Заповіт" Т. Шевченка, молитву "Боже, Великий Єдиний" та
інші твори. 1863 р. у львівському часописі "Мета" з'явився вірш П.
Чубинського "Ще не вмерла Україна". Того ж року музику до нього
написав композитор М. Вербицький. Завдяки мелодійності і патріотичному текстові
пісня швидко поширилася на українських землях і за кордоном, у 1917 р. була
офіційно визнана гімном Української держави. Сьогодні український національний
гімн виконується у порівнянні з оригіналом з незначними змінами. Указ "Про
державний гімн України" Президія Верховної Ради України ухвалила 15 січня
1992 р.
|