| Як відомо новий Кримінальний
процесуальний кодекс України (КПК) був
прийнятий 13 квітня 2012 року в ньому є багато нововведень і норм, які не є
легкозрозумілими для юридично «непідкованих»
громадян, саме тому вони потребують роз’яснення і детального
вивчення.
Новелою
в кримінальному процесі є передбачені новоприйнятим КПК угоди. В КПК знайшли
відображення угоди двох видів (ст.468):
1)угода про примирення між
потерпілим та підозрюваним, обвинуваченим;
2)угода між прокурором та
підозрюваним, обвинуваченим про визнання винуватості.
В обох вищеназваних угодах
суб’єкти їх укладення визначають кваліфікацію злочину, за який буде нести
відповідальність підозрюваний (обвинувачений), узгоджені вид і розмір
покарання. Наприклад, особа, вчинивши приміром розбій чи грабіж, може
відповідати лише за крадіжку, в вчиненні якої зізнається, а
потерпілий (прокурор) в свою чергу добровільно погодиться з такою кваліфікацією
діяння. Як кваліфікація злочину, так і всі інші питання пов’язані з покаранням,
відшкодування заподіяної шкоди тощо будуть вирішуватися згодою потерпілого
(прокурора) з підозрюваним (обвинуваченим).
Угода
про примирення чи про визнання винуватості може бути укладена як під час досудового
розслідування, так і під час судового провадження.
Згідно
ч.6 ст.474 нового КПК суд перед прийняттям рішення про затвердження угоди
зобов’язаний переконатися у судовому засіданні, що укладення угоди сторонами є
добровільним, тобто не є наслідком застосування насильства, примусу, погроз або
наслідком обіцянок чи дії будь-яких інших обставин, ніж ті, що передбачені в
угоді. Для
з’ясування добровільності укладення угоди у разі необхідності суд має право
витребовувати документи, у тому числі скарги підозрюваного чи обвинуваченого,
подані ним під час кримінального провадження, та рішення за наслідками їх
розгляду, а також викликати в судове засідання осіб та опитувати їх.
Суд матиме можливість відмовити в затвердженні угоди, якщо: умови
угоди суперечать вимогам КПК та/або закону, в тому числі
допущена неправильна правова кваліфікація кримінального правопорушення, яке є
більш тяжким ніж те, щодо якого передбачена можливість укладення угоди; умови угоди порушують права, свободи чи
інтереси сторін або інших осіб; існують обґрунтовані підстави
вважати, що укладення угоди не було добровільним, або сторони не примирилися; очевидна неможливість виконання обвинуваченим взятих на себе за
угодою зобов’язань; відсутні фактичні підстави для
визнання винуватості.
У такому разі досудове
розслідування або судове провадження продовжуватимуться у
загальному порядку. Повторно звертатися з угодою в одному кримінальному провадженні не дозволяється.
Умовами
укладення угоди про примирення є: по-перше, згода на це потерпілого і
обвинуваченого; по-друге, укладення такої угоди є можливим лише щодо
кримінальних проступків, злочинів невеликої і середньої тяжкості та у
кримінальному провадженні у формі приватного обвинувачення; по-третє, така
угода може бути укладена до моменту виходу суду до нарадчої кімнати для
ухвалення вироку.
Угода про визнання винуватості може бути укладена у провадженні щодо кримінальних проступків,
злочинів невеликої тяжкості, злочинів середньої тяжкості, тяжких злочинів, та
внаслідок яких шкода завдана лише державним чи суспільним інтересам. Укладення
угоди про визнання винуватості у кримінальному провадженні, в якому бере участь
потерпілий, не допускається. Прокурор при вирішенні питання про укладення угоди про
визнання винуватості враховуватиме такі обставини: ступінь та характер сприяння
підозрюваного чи обвинуваченого у проведенні кримінального провадження щодо
нього або інших осіб; характер і
тяжкість обвинувачення (підозри); наявність суспільного інтересу в забезпеченні
швидшого досудового розслідування і судового провадження, викритті більшої
кількості кримінальних правопорушень; наявність суспільного інтересу в
запобіганні, виявленні чи припиненні більшої кількості кримінальних
правопорушень або інших більш тяжких кримінальних правопорушень.
Незважаючи на укладення угоди, така може бути оскаржена
сторонами у встановленому законом порядку, тобто якщо потерпілий проти того, що
обвинуваченому призначено більш мяке покарання ніж передбачено угодою, то він
може звернутись з апеляцією до суду, і навпаки, якщо обвинуваченому призначено
більш суворе покарання ніж передбачене угодою, то він теж має право на
оскарження. Є ще ряд інших обставин, які тією чи іншою мірою дають можливість
оскаржити прийняту угоду.
Як
висновок хотілося б зазначити, що угоди в кримінальному процесі беззаперечно
мають право на існування. Водночас потрібно зауважити, що різного роду угоди в
кримінальному процесі застосовуються провідними зарубіжними країнами. В США,
наприклад, поширеною є практика укладення угод про визнання вини. Це угода між прокурором і
захисником, в наслідок якої обвинувачення припиняється (попри наявність
достатніх доказів) або даються конкретні обіцянки щодо покарання в обмін на
бажання обвинуваченого визнати вину. Це може бути угода між прокурором і
захисником (його підсудним), змістом якої є відмова прокуратури від
пред’явлення обвинувачення в більш тяжкому делікті (наприклад у тяжкому
вбивстві), якщо підсудний визнає свою провину в скоєнні менш тяжкого злочину
(наприклад вбивства).
Оскільки ця норма є новою для України, то тільки час покаже як вона
реалізує себе на практиці. Надіємось, що такі норми – це впровадження європейських цінностей і принципів в українську систему кримінальної юстиції, в якій нарізним каменем будуть права людини.
|
