Сімейні правовідносини — це суспільні відносини, врегульовані нормами сімейного права. Яке ж коло суспільних відносин регулюється нормами сімейного права? Для цього потрібно дослідити суб’єкти, об’єкти, суб’єктивні сімейні права та суб’єктивні сімейні обов’язки, тобто елементи сімейних правовідносин.

Для сімейних правовідносин властиві такі ознаки:

1) специфічний суб’єктний склад;

2) тривалий характер;

3) невідчужуваність прав та обов’язків;

4) можливість суб’єктів сімейних правовідносин виступати учасниками одразу кількох сімейних правовідносин.

Суб’єктами сімейних правовідносин можуть бути лише фізичні особи, які перебувають у шлюбі, кровному спорідненні чи відносинах усиновлення.

Сімейний кодекс встановлює такий перелік суб’єктів сімейних правовідносин:

1) подружжя;

2) батьки, діти, усиновлювачі, усиновлені;

3) баба, дід, прабаба, прадід, онуки, правнуки;

4) рідні брати, рідні сестри, мачуха, вітчим, падчерка, пасинок.

Спільними ознаками для всіх суб’єктів сімейних правовідносин є:

- правоздатність і дієздатність,

- потреба у матеріальній допомозі (ст. 75 СК України);

- спільне проживання, побут, взаємні права та обов’язки (як виняток, можуть і не проживати — ст. 3 СК України).

Сімейне законодавство також надає юридичного значення поняттю «осіб, які потребують матеріальної допомоги». Так, відповідно до ст. 75 СК України такими є особи, заробітна плата, пенсія, доходи від використання їх майна, інші доходи яких не забезпечують їм прожиткового мінімуму, встановленого законом. Потреба у матеріальній допомозі одним із подружжя спричинює виникнення у другого із подружжя обов’язку по його утриманню. Потреба у матеріальній допомозі є другою поряд з непрацездатністю підставою, яка обумовлює виникнення у повнолітніх дітей обов’язку щодо утримання своїх батьків, а також обов’язку у батьків щодо утримання повнолітніх дітей. Суб’єкти сімейних правовідносин мають бути пов’язані спільним проживанням, спільним побутом, наявністю взаємних прав та обов’язків. При цьому сімейне законодавство передбачає випадки, за яких сімейні правовідносини можуть виникати між особами, що не проживають разом. Так, ст. 3 СК України встановлює перелік поважних причин, за наявності яких окреме проживання може бути підставою для виникнення сімейних правовідносин: навчання, робота, лікування, необхідність догляду за батьками, дітьми та ін. Сімейні правовідносини існують і тоді, коли дитина не проживає спільно з батьками, незалежно від причин (ст. З СК України).

Об’єкти — це майнові та немайнові відносини між суб’єктами:

- майнові блага (речі) (наприклад, будь-які речі, за винятком тих, які виключені з цивільного обороту (ст. 61 СК України); гроші, премії, нагороди (ст. 57 СК України); речі професійних занять (ст. 61 СК України); речі індивідуального користування (ст. 57 СК України); нерухоме майно (ст. 69 СК України); аліменти);

- особисті немайнові блага (право на ім’я, на виховання дитини (ст.ст. 151, 152 СК України); на спілкування батьків і дітей, право батьків на визначення місця проживання дитини (ст. 160 СК України); на материнство (ст. 49 СК України); на батьківство (ст. 50 СК України); право на розподіл обов’язків та спільне вирішення питань життя сім’ї (ст. 54 СК України) тощо);

- дії, в тому числі послуги (обов’язок подружжя турбуватися про сім’ю, виховання, розвиток та утримання дітей (ст. 2 СК України); обов’язок батьків зареєструвати народження дитини в державних органах РАЦСу та ін.).

Змістом сімейних правовідносин є суб’єктивні сімейні права — як міра можливої поведінки суб’єкта сімейних правовідносин, так і суб’єктивний сімейний обов’язок, як міра необхідної поведінки суб’єкта сімейних правовідносин.

Залежно від об’єкта сімейних правовідносин суб’єктивні сімейні права та обов’язки можуть мати майновий чи особистий немайновий характер.

Родинні зв’язки (кровне споріднення) є однією з підстав виникнення сімейних правовідносин. У Сімейному кодексі відсутнє визначення кровного споріднення (родинності), в юридичній науці це розглядається як кровний зв’язок між людьми, що ґрунтується на походженні однієї особи від іншої чи різних осіб від спільного пращура.

До осіб, що походять один від одного, належать пращури та їхні нащадки як чоловічої, так і жіночої статі (наприклад, прадід, дід, мати, донька, внук, правнук і т.д.) — низхідна лінія. Висхідна — це походження від нащадків до пращурів (наприклад, внук, син, батько, баба, прадід).

Отже, родинна лінія може бути прямою чи боковою та поділяється на висхідну та низхідну.

Бокова — це походження різних осіб від спільного пращура (пращурів), до яких належать рідні і двоюрідні брати та сестри, дядьки (тітки), племінники (племінниці).

Для рідних брата і сестри спільними пращурами є батько і мати або один із батьків. Якщо діти народжуються від спільних батьків, вони називаються повно рідними, якщо спільним є тільки один із батьків — неповнорідними. Якщо діти походять від спільного батька і різних матерів, вони є єдинокровними. Коли спільна мати, але різні батьки, діти називаються єдиноутробними.

У сімейному праві повнорідне і неповнорідне споріднення мають однакове юридичне значення. Так, аліментні правовідносини можуть виникати як між повнорідними, так і неповнорідними братами і сестрами (ст.ст. 268, 270 СК України).

Однак їх слід відрізняти від зведених братів і сестер.

У разі, якщо в сім’ю входять діти, які не мають ні спільної матері, ні спільного батька, вони називаються зведеними один щодо одного. Наприклад, у другому шлюбі чоловік від першого шлюбу має сина, а жінка — доньку. Такі зв’язки між зведеними братами і сестрами називаються свояцтвом.

Свояцтво — це відносини між родичем одного із подружжя і другого із подружжя, а також між родичами кожного із подружжя (це відносини, наприклад, між чоловіком (зятем) і тещею, дружиною (невісткою) і свекрухою, вітчимом і пасинком (мачухою і падчеркою), або між братом жінки і братом чоловіка, матір’ю дружини і матір’ю чоловіка). Свояцтво не ґрунтується ані на походженні, ані на кровному спорідненні. Підставою для виникнення відносин свояцтва є укладення шлюбу, а підставою для їх припинення — його розірвання. Винятком є відносини, які продовжуються після смерті одного із подружжя або розірвання шлюбу, в якому залишилась дитина (ст.ст. 141, 268 СК України). В інших випадках свояцтво не підпадає під дію сімейно-правових норм.

У чинному законодавстві правове значення надається ступеню споріднення або кровному спорідненню.

Ступінь споріднення (кровного споріднення) — це кількість народжень, які передували виникненню споріднення двох осіб, за винятком народження їх пращура. Так, дід і внук перебувають у другому ступені споріднення, оскільки для його виникнення необхідно два народження, крім народження діда:

1) народження матері внука (доньки діда);

2) народження самого внука.

Тітка і племінниця перебувають у третьому ступені споріднення, оскільки його виникненню передувало три народження:

1) народження тітки;

2) народження батька або матері племінниці і, відповідно, брата або сестри тітки;

3) народження племінниці.