Сімейний кодекс України — основне джерело сімейного законодавства України

Національне сімейне законодавство відкриває три статті якої безпосередньо стосуються сімейних відносин: Стаття 32 (ч. 1) - "Ніхто не може зазнанати втручання в його особисте і сімейне життя, крім випадків, передбачених Конституцією України".

Стаття 51 -"Шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки і чоловіка. Кожен із подружжя має рівні права і обов'язки у шлюбі та сім'ї.

Батьки зобов'язані утримувати дітей до їх повноліття. Повнолітні діти зобов'язані піклуватися про своїх непрацездатних батьків.

Сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою".

Стаття 52 - "Діти рівні у своїх правах незалежно від походження, а також від того, народжені вони у шлюбі чи поза ним.

Будь-яке насильство над дитиною та її експлуатація переслідуються за законом.

Утримання та виховання дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, покладається на державу".

Міжнародні договори

Відповідно до статті 9 Конституції України, чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

Частиною національного сімейного законодавства України с такі міжнародні договори:

1. Конвенція про права дитини (Схвалена на 44-й сесії Генеральної Асамблеї ООН 20 листопада 1989 р. Ратифікована Постановою Верховної Ради УРСР 27 лютого 1991 р., набула чинності для України 27 вересня 1991 р.);

2. Конвенція про ліквідацію усіх форм дискримінації щодо жінок (Прийнята Генеральною Асамблеєю ООН 24 і рудня 1980 р. Ратифікована Постановою Верховної Ради УРСР 24 грудня 1980 р.);

3. Конвенція про правову допомогу та правові відносини у цивільних, сімейних і кримінальних справах (Укладена 22 січня 1993 р. Ратифікована 10 листопада 1994 р.. набула чинності для України 14 квітня 1995 р.);

4. Європейська конвенція про здійснення прав дітей (Укладена 25 січня 1996 р. Ратифікована 3 серпня 2006 р., набула чинності для України 1 квітня 2007 р.);

5. Конвенція про стягнення аліментів за кордоном (Укладена 20 червня 1956 р. Ратифікована 20 липня 2006р., набула чинності для України 19 жовтня 2006 р.);

6. Конвенція про контакт з дітьми (Укладена 15 травня 2003 р. Ратифікована 20 вересня 2006 р., набула чинності для України 1 січня 2007 р.).

Загальний аналіз Сімейного кодексу України

Назва

Назва - Сімейний кодекс - найкраща від усіх попередніх. Вона лаконічна, чітка, хоча і не цілком повна, адже у цьому Кодексі врегульовані не лише відносини між членами сім'ї, а й між тими особами, які були колись, але вже не є членами сім'ї (наприклад, між батьком, котрий у зв'язку з розірванням шлюбу проживає окремо, і дитиною), а також між тими, хто ніколи спільно не проживав (наприклад, між бабою, дідом та внуком).

До диспозиції були ще дві назви - Родинний кодекс та Кодекс про сім'ю, але увага була зосереджена на першій назві.

Структура

Сімейний кодекс складається із семи розділів:

І. Загальні положення;

ІІ. Шлюб. Права та обов'язки подружжя;

III. Права та обов'язки матері, батька і дитини;

IV. Влаштування дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування;

V. Права та обов'язки інших членів сім'ї та родичів;

VI. Особливості усиновлення за участю іноземців та осіб без громадянства;

VII. Прикінцеві положення.

Ідеологічні засади

Сімейний кодекс - є, безумовно, актом політичним, оскільки спрямований на реалізацію сімейної політики держави.

Як і кожен кодекс, Сімейний кодекс має свою внутрішню ідеологію, яка за багатьма показниками відмінна від ідеології, що була підґрунтям Кодексу про шлюб та сім'ю УРСР.

Визнання сім'ї первинним, основним осередком суспільства, тобто маленькою державою, всередині якої кожній людині надана можливість будувати своє щастя, зумовило розширення поняття сімейного права. Сімейне право - це не лише закон один для всіх, а й власні правила поведінки, своє власне сімейне право.

Сімейний кодекс є тендерно збалансованим правовим документом. Він наділяє жінку та чоловіка не лише рівними права та обов'язками, а й рівними можливостями для їх здійснення.

Сімейний кодекс України містить низку нових правових рішень, спрямованих на утвердження поваги до кожного учасника сімейних відносин, у тому числі й до дитини.

Його можна назвати першим кодексом у сфері регулювання сімейних відносин, який масштабно утверджує ідеологію ненасильства. Сімейний кодекс утверджує цінність порозуміння як засобу вирішення різноманітних проблем, відкидаючи будь-який диктат з боку когось із членів сім % зокрема стосовно дитини.

У Сімейному кодексі підкреслено базовий, визначальний характер особистих нематеріальних стосунків у сім'ї. Збільшення кількості норм, що стосуються особистих прав та обов'язків дружини та чоловіка, матері, батька та дитини, інших членів сім'ї та родичів, не є свідченням посилення втручання держави у сімейне життя. Навпаки. Включення до тексту Сімейного кодексу України, за прикладом Конституції України, норм щодо особистих прав членів сім'ї, в тому числі їхніх природних прав, має на меті посилення охорони та захисту цих прав.

У Сімейному кодексі вибудована ціла система норм, які реалізують принцип добровільності шлюбу, утверджені нові законодавчі засоби регулювання конфліктів між подружжям.

Свобода у сфері особистого життя поєднана у Кодексі із обов'язками батьків, у тому числі тих, які не перебувають у шлюбі між собою, щодо народженої ними дитини.

У Сімейному кодексі посилені гарантії здійснення батьками своїх прав та обов'язків, зокрема того з них, хто проживає окремо від дитини.

Свобода у сфері особистого життя поєднана в Сімейному кодексі з можливістю настання різноманітних правових санкцій за невиконання особою свого правового обов'язку.

Сімейний кодекс міцно стоїть на засадах демократизму. Все те, що нерозумно сковувало ініціативу учасників сімейних відносин, встановлювало невиправдані обмеження та перепони, - відійшло в історію.

Набрання чинності

Сімейний кодекс України був прийнятий 10 січня 2002 р. і мав набрати чинності 1 січня 2003 р. Такий тривалий період "законодавчих канікул" був більш ніж достатнім для ознайомлення з ним, для психологічного пристосування до його численних новел, для видання низки підзаконних актів.

26 грудня 2002 р. Верховна Рада України неочікувано прийняла Закон, яким внесла зміни до п. 1 Розділу VII "Перехідні положення": "Цей Кодекс набирає чинності одночасно з набранням чинності Цивільним кодексом України". Цей Закон було прийнято з грубим порушенням Регламенту (пропозиція була проголосована з "голосу", тобто без письмового тексту законопроекту, без його обговорення в Комітеті з питань правової політики). Депутати були введені в оману неправдивою заявою про те, що такої зміни вимагає уся юридична громадськість.

Оскільки Цивільний кодекс набув чинності 1 січня 2004 р., з цього ж дня розпочалася дія й Сімейного кодексу України.

Оцінка Кодексу

Не погоджуючись з окремими нормами проекту Сімейного кодексу, підготованого до третього читання, Міністерство юстиції України все ж відзначило, що він є "новаційним, демократичним, містить значну кількість нових норм, які регулюють низку шлюбно-сімейних питань, раніше у законодавстві взагалі не врегульованих".

"Сімейний кодекс України, - на думку суддів Верховного Суду України А. Г. Яреми та Г. І. Давиденка, - регулює сімейні відносини "повніше, ширше, глибше і значною мірою інакше".

Сімейний кодекс був виключно негативно оцінений Я. М. Шевченко, на думку якої Сімейний кодекс треба скасувати до набрання ним чинності, оскільки він "пропонує відступ назад, до патріархальної сім'ї, яка силоміць тримає і придушує особистість кожного зі своїх членів..., сприятиме... руйнації сім'ї, розпаду сімейних стосунків і зв'язків між родичами".

Однак таке нищівне охаювання Сімейного кодексу не було підкріплене щонайменшими аргументами. Тому так і залишилося загадкою, яка саме норма цього Кодексу тягтиме нас до патріархальної сім'ї, а яка буде руйнувати сім'ю та придушувати її членів. А це дає підставу для глибоких роздумів щодо етики наукових дискусій і необхідності наукової відповідальності за все те, що залишає на папері рука професора.

На сторінках деяких газет та журналів відразу появилося чимало дуже схожих за змістом "страшилок": "кодекс, прийняття якого з жахом чекала уся країна", "заплутаний, як клубок", "узаконено адюльтер"; "кодекс потурає легковажним жінкам"; "новий порядок визначення розміру аліментів суперечить правам дитини"; ''усиновлення повнолітньої особи призведе до її сексуальної експлуатації""; "Сімейний кодекс штовхає наше суспільство у прірву аморальності"; "вводиться повна свобода розірвання шлюбу - це аморально"; "позбавлення усиновлювача батьківських прав - це абсурд" і т. ін.

Але запас чорної фарби в опонентів, на щастя, виявився невеликим, тому вистачило її ненадовго. У зв'язку з цим я принагідно хочу звернутися до наукової молоді - не поспішайте охаювати те, чого ще не вивчили достеменно.

Іван Франко писав: "Я розумію дуже добре вагу боротьби в розвою і вдячний своїм противникам, і щиро поважаю тих, хто бореться зі мною чесним оружжям".

Ці слова й сьогодні не втратили своєї актуальності.

Гріють душу численні персональні усні та письмові подяки від тих, кому Сімейний кодекс допоміг розв'язати свої особисті проблеми, а також схвальні відгуки суддів, адвокатів, нотаріусів, студентів.

Юридичні презумпції

Юридична презумпція, яка є одним із прийомів законодавчої техніки, - це визначене у законі твердження про наявність або відсутність певних обставин, які мають правове значення. У Сімейному кодексі є два види юридичних презумпцій: ті, що чітко сформульовані, й ті, котрі можна виявити завдяки тлумаченню відповідної правової норми.

Чітко визначених презумпцій у Сімейному кодексі п'ять:

1) правозгідності шлюбу (ст. 37);

2) права спільної сумісної власності подружжя (ч. 2 ст. 60);

3) згоди одного з подружжя на договір, укладений другим з подружжя (ч. 1 ст. 65 СК);

4) батьківства чоловіка матері дитини (ст. ст. 122,124);

5) власності батьків (ч. 2 ст. 173 СК).

До числа інших, менш чітко визначених презумпцій, можна віднести такі:

1) права власності одного з подружжя на майно, придбане до шлюбу;

2) відповідності виховання дитини її інтересам;

3) використання одним із батьків аліментів на дитину за їх цільовим призначенням.

Оскільки у Сімейному кодексі передбачена можливість укладення цілої низки договорів, до них має застосовуватися презумпція їх правомірності, що сформульована у ст. 204 ЦК.

У частині 3 ст. 32 ЦПК УРСР містилося правило, за яким особа звільнялася від доказування фактів, які згідно із законом припускалися встановленими. У статті 61 ЦПК України серед підстав звільнення від доказування фактів, що презюмуються, на жаль, немає. Таке упущення є результатом прикрої недбалості, неуважності, а не результатом нового погляду на проблему43. Було б дивно, якщо б суд зобов'язав матір дитини, народженої у шлюбі, довести, що її чоловік є батьком дитини, чи, наприклад, зобов'язав би позивача у справі про розірвання шлюбу довести, що шлюб був зареєстрований законно.

Юридичне значення презумпцій, закріплених у Цивільному та Сімейному кодексах, не може бути зведено нанівець тим, що про них забули. Тому відсутність у ст. 61 ЦПК правила, за яким особа звільняється від доказування факту, що презюмується, - це прикра прогалина, яку проте можна легко подолати за допомогою аналогії права. Юридичні фікції Юридична фікція - це передбачена законом "неправда на благо". У Сімейному кодексі є кілька юридичних фікцій. Першим прикладом фікції може бути правило статті 135 СК щодо запису у Книзі реєстрації народжень прізвища батька нешлюбної дитини за прізвищем матері. У цій ситуації через недостатність інформації для прийняття звичного, стандартного рішення, обирається видуманий, штучно створений його варіант.

Фікціями, але дещо відмінними від першої, можна вважати запис усиновлювачів матір'ю, батьком дитини, а також змінену дату та місце її народження. Названі фікції не мають нічого спільного з фіктивністю шлюбу чи усиновлення, які є результатом протиправної поведінки.

Оцінювані поняття

Використання у законі оцінюваних понять - це визнаний у світі засіб (прийом) законодавчої техніки.

У Сімейному кодексі оцінюваних понять є понад сімдесят, зокрема такі: "тяжка хвороба", "вільна згода", "примушування до шлюбу", "інтереси сім'ї", "найвищі інтереси дитини", "істотне збільшення", "істотне значення", "потреба в матеріальній допомозі", "на шкоду інтересам сім'ї", "особиста прихильність дитини", "реальна небезпека", "жорстоке ставлення", "виняткові випадки", "цільове призначення" тощо.

В оцінюваному понятті закон дає концентровану якісну характеристику певної події, дії чи предмета44. У процесі здійснення свого права особа, яка бажає досягнення відповідного правового результату, має щораз зіставляти свою поведінку із цим стандартом, який лаконічно сформульований у законі.

За допомогою оцінюваного поняття суд при вирішенні спору має постановити таке рішення, яке б максимально узгоджувалося із особливостями сімейного життя сторін, і отже було б справедливим.

Публічні відносини. Норми публічного права

Публічними є відносини, у яких хоча б одна сторона наділена функціями влади. Відповідно, публічними є ті норми, які регулюють ці публічні відносини.

У Сімейному кодексі є низка таких норм, а саме:

1. Норми, що визначають порядок встановлення сімейних правовідносин (державна реєстрація шлюбу; визначення походження дитини; усиновлення).

2. Норми, що забезпечують здійснення членами сім'ї та родичами своїх сімейних прав та обов'язків (встановлення опіки та піклування; контроль з боку органів опіки та піклування; відібрання дитини; примусове стягнення аліментів);

3. Норми, що визначають порядок припинення чи зміни сімейних прав та обов'язків (розірвання шлюбу; скасування усиновлення; позбавлення батьківських прав).

Учасниками публічних відносин на боці органу державної влади є орган реєстрації актів цивільного стану, орган опіки та піклування, прокурор, а також суд. Ці публічні відносини можна вважати обслуговуючими, хоча, звичайно, ця риса не применшує їх важливості.

Наявність у Сімейному кодексі значної кількості публічно-правових норм засвідчує важливу регулюючу місію держави у сфері сімейних відносин, задля утвердження та охорони загальнолюдських цінностей, зміцнення сім'ї, здійснення прав дитини. З цієї причини Сімейний кодекс України не можна беззастережно назвати кодексом приватного права.

Водночас зміст цих публічних норм не дає підстави говорити ні про диктат держави, ні про невиправдане її втручання у сферу сімейних відносин.

Сімейний кодекс України і європейське сімейне право

"Україна творить європейське сімейне право", - такий висновок прозвучав на Міжнародній

1 науковій конференції "Сімейне право в Польщі, в Україні. Досвіди, зміни, співпраця. (Люблін, травень 2007 р.)

У Сімейному кодексі України є чимало нових законодавчих рішень, які можуть зацікавити європейську законотворчу еліту. Йдеться зокрема про:

1) визнання і законодавче закріплення природних прав на материнство та батьківство;

2) розширення сфери законодавчого регулювання інших немайнових відносин між подружжям;

3) розширення сфери законодавчого регулювання особистих немайнових та майнових відносин між іншими членами сім'ї та родичами;

4) запровадження різних підходів до визначення наслідків порушення законів шлюбу в момент його реєстрації; розширення сфери дії права на оспорювання батьківства; посилення охорони інтересів того з батьків, хто проживає з дитиною - інвалідом;

5) непозовну процедуру розірвання шлюбу судом; "дитяче" майно;

6) заборону фізичного покарання дітей;

7) можливість усиновлення повнолітньої особи;

8) можливість позбавлення усиновлювача батьківських прав. Як висловилася на цій конференції професор ЄльжбетаГолевінська-Лапінська, в Сімейному кодексі України є досконалі ідеї; варто знати право сусідів, бо воно може стати в нагоді.

Сімейний та Цивільний кодекси

У системі приватного права України Цивільний кодекс займає домінуюче місце. І це зумовлено найперше, історично: окремих законодавчих актів у сфері сімейних відносин у європейській законодавчій традиції не було. Тому всі зусилля спрямовувалися виключно на формування такого змісту цивільних кодексів, який не лише охопив би усі сфери приватних відносин, а й забезпечив би їх загальним механізмом регулювання.

Із прийняттям Земельного кодексу, Кодексу про родину, опіку, подружжя та акти громадянського стану УСРР, Кодексу законів про працю від спільного цивілістичного пня відділилися "молоді пагони" з частиною спеціального нормативного матеріалу, загальна ж частина залишилася на ньому. Там вона перебуває досі й продовжує, уже з певної віддалі, свій вплив на "дочірні" відносини, одним із видів яких є відносини сімейні.

Йдеться, зокрема, про поняття правоздатності, дієздатності, строків, позовної давності, права власності, законного представництва, договору.

Дублювати їх у Сімейному кодексі не було сенсу, хоча це і призвело би до істотного збільшення його обсягу. І хтось, можливо, побачив би у цьому додатковий доказ самостійності сімейного права.

При опрацюванні проекту Сімейного кодексу увага була зосереджена на тому, що не охоплено Цивільним кодексом і становить окреме поле законодавчого регулювання.

У статті 8 Сімейного кодексу визнано "знатне походження" сімейного права від великої матері - цивілістики. Це визнання полягає у можливості застосування до регулювання особистих та майнових відносин між подружжям, матір'ю та батьком дитини, батьками та дітьми, іншими членами сім'ї та родичами відповідних норм Цивільного кодексу, якщо це не суперечить суті сімейних відносин.

Сфера такого застосування є немалою. Так, при вирішенні спору про недійсність, наприклад, шлюбного договору, суд керуватиметься загальними вимогами до правочинів, які визначені у ст. 203 ЦК.

Початок позовної давності на вимоги, що випливають із сімейних відносин, визначатиметься відповідно до ст. 253 ЦК. Юридична природа спільної сумісної власності подружжя та інших членів сім'ї закріплена у ст. 368 ЦК.

У разі прострочення сплати аліментів до платника може бути застосовано такий засіб забезпечення виконання, як притримання. Сторони можуть укласти договір про заставу, неустойку (пеню) чи завдаток.

Сімейний договір може бути розірваний за рішенням суду з підстав, встановлених у ч. 2 ст. 651 ЦК. При визначенні розміру грошового заспокоєння моральної шкоди суд керуватиметься ст. 23 ЦК.