П`ятниця, 16.04.2021, 13:27
Вітаю Вас Гість | RSS
Головна | Реєстрація | Вхід
Меню сайту
Вхід на сайт
Пошук
Календар
«  Січень 2015  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
   1234
567891011
12131415161718
19202122232425
262728293031
Архів записів
Друзі сайту
  • uCoz Community
  • uCoz Manual
  • Video Tutorials
  • Official Template Store
  • Best uCoz Websites
  • Статистика

    Онлайн всього: 1
    Гостей: 1
    Користувачів: 0
    Новороздільське МУЮ
    Головна » 2015 » Січень » 12 » Сепарації (режим окремого проживання подружжя)
    10:45
    Сепарації (режим окремого проживання подружжя)

    Сепарація (від лат. «separatio» - відокремлення, розлучення, розділення) право подружжя на встановлення режиму окремого проживання (ст. 119 СК України). Сепарація («відлучення від стола і ложа») є певним випробуванням, перед тим як наважитись розлучитися остаточно та розірвати шлюб.

    Такий режим відомий під назвою «сепарація» системам права багатьох країн Європи, наприклад, Франції, Швейцарії, Бельгії, Іспанії, Португалії, Данії, Фінляндії, Норвегії, Польщі. Застосовуєть­ся він також у деяких країнах Південної Америки та окремих штатах США.

    Зарубіжна судова практика застосовує інститут сепарації за наявності таких обставин, як хвороба одного із подружжя (наприклад, психічна, коли перебування з такою особою є небезпечним, або безпліддя), відмова одного із подружжя від співжиття, алкоголізм, наркоманія дружини або чоловіка, велика різниця між ними у віці та зумовлені цим розбіжності у поглядах, належність одного із подружжя до різних сект чи субкультур, інших підстав, що призвели до розладу відносин між подружжям.

    Інститут сепарації визнається і канонічним правом. Запозичення цього інституту обумовило застосування для тлумачення у судовій практиці зазначеного розладу таких підстав, окреслених церквою, як чужолозтво (зрада одного з подружжя); реальна загроза життю та здоров'ю одного із подружжя (бійки, знущання, інші ситуації); загроза душі одного із подружжя чи їхніх дітей (наприклад, перебування іншого з подружжя у секті, примушування ним інших членів сім'ї до цього); небезпека для спільних дітей (наприклад, знущання над ними, примушування їх до бродяжництва, безвідповідальне ставлення до них) тощо.

    За національним законодавством інститути окремого проживання та розірвання шлюбу мають самостійний характер, оскільки рішення про розірвання шлюбу суд приймає, якщо його подальше збереження суперечить істотним інтересам одного з подружжя чи їхніх дітей, а підставою для встановлення режиму окремого проживання є, згідно зі ст. 119 СК України, неможливість чи небажання дружини і (або) чоловіка проживати спільно. За відсутності взаємної згоди подружжя на встановлення сепарації волевиявлення одного з них має бути обґрунтованим. Наприклад, перебування одного із подружжя у тривалому відрядженні, на заробітках, його навчання в іншому населеному пункті не може слугувати обґрунтуванням вимоги про застосування судом цього інституту.

    Наприклад, часто ставлять запитання такого змісту: я одружений багато років, проте останнім часом наші стосунки з дружиною зіпсувалися. Але, зважаючи на досить тривалий час нашого подружнього життя, мені не хотілося б одразу розлучатися (все ще сподіваюся на налагодження відносин). Разом з тим, відчуваю, що жити у такому напруженні більше не можу. Друзі радять мені скористатися передбаченою у СК України можливістю встановлення режиму окремого проживання. Як його оформити, і взагалі, чи має це сенс (які правові наслідки встановлення такого режиму)?

    Дійсно, у ст. 119 СК України зазначено, що у разі неможливості чи небажання дружини і (або) чоловіка проживати спільно, за заявою подружжя або позовом одного з них суд може постановити рішення про встановлення для них режиму окремого проживання. Таким чином, дописувачеві необхідно подати спільну з дружиною заяву (а у разі її відмови - позов до суду) про встановлення режиму окремого проживання.

    Щодо правових наслідків встановлення судом такого режиму, то, перш за все, слід звернути увагу на зміни майнового характеру. Так, при окремому проживанні, відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 120 СК України, припиняється режим спільної сумісної власності подружжя - майно, набуте в майбутньому дружиною та чоловіком при окремому проживанні, не буде вважатися набутим у шлюбі, тобто буде роздільним. Отже, якщо сподівання на покращення стосунків виявляться марними, то при подальшому розлученні усе майно, набуте чоловіком і дружиною під час окремого проживання, не підлягатиме розподілу, оскільки вважатиметься їх особистою приватною власністю. Щоправда, подружжя, за взаємним бажанням, може замінити згадане положення СК України щодо майна, набутого при окремому проживанні, шляхом укладення шлюбного договору, адже у ч. 1 ст. 120 СК України міститься вказівка на те, що встановлення режиму окремого проживання не припиняє прав та обов'язків подружжя, які встановлені шлюбним договором. Таким чином, подружжя може одночасно звернутися до суду із заявою про встановлення режиму окремого проживання і до нотаріуса - з проханням посвідчити шлюбний договір, в якому будуть встановлені правила правового режиму набутого ними у майбутньому майна (наприклад, у договорі можна зазначити, що певні речі, які сторони набудуть за період окремого проживання, становитимуть все ж таки їх спільну сумісну власність).

    Зміни в особистих стосунках подружжя, передбачені п. 2 та п. 3 ч. 2 ст. 120 СК України, полягають у тому, що дитина, народжена дружиною через десять місяців після встановлення режиму окремого проживання, не вважатиметься такою, що походить від її чоловіка. Щодо інших особистих прав та обов'язків подружжя у період окремого проживання, то вони, згідно з ч. 1 ст. 120 СК України, залишаються незмінними.

    Встановлення режиму окремого проживання не означає, що один із подружжя має виїхати з помешкання, у якому вони спільно проживали, або має відбутися його поділ. Режим окремого проживання може бути встановлено щодо подружжя, яке займає однокімнатну квартиру, і за умови, що ніхто з них не має наміру виселитися з неї.

    Оскільки ст. 119 СК України не встановлює конкретні строки тривалості режиму окремого проживання, право вибору строку дії такого режиму належить позивачу з урахуванням думки відповідача. Суд може встановити режим окремого проживання без обмеження строку або обмежити його певним терміном. Для припинення встановленого судом зазначеного режиму потрібна взаємна згода подружжя, що підтверджується поновленням сімейних відносин або їх припиненням за їхньою заявою рішенням суду.

    Відповідно до українського законодавства стан сепарації не вимагає державної реєстрації.

    Не виключено, що на пред'явлення позову про встановлення режиму окремого проживання може бути подано зустрічний позов про розірвання шлюбу, стягнення аліментів на утримання дитини або одного з подружжя або інших вимог, пов'язаних з наслідками встановлення режиму окремого проживання.

    Щодо правових наслідків встановлення режиму окремого проживання, слід зазначити, що, згідно з імперативною вказівкою ст. 120 СК України, права та обов'язки подружжя не припиняються (як до встановлення цього режиму, так і ті, що виникли за шлюбним договором). Сепарація не є видом припинення шлюбу. Норми про неї включені до глави 11 «Припинення шлюбу» Сімейного кодексу України лише за спорідненістю з інститутом його розірвання. Сепарація не звільняє від збереження подружньої вірності, її встановлення не дає права на укладення іншого шлюбу.

    Отже, ще раз наголошуємо, що правовими наслідками встановлення режиму окремого проживання є:

    1) майно, набуте в майбутньому дружиною та чоловіком, не вважається набутим у шлюбі (тобто на нього не поширюється режим спільності);

    2) дитина, народжена дружиною десять місяців потому не вважається такою, що походить від її чоловіка.

    Режим окремого проживання не припиняє шлюбу, а отже, не дає права на реєстрацію шлюбу з іншою особою. Режим окремого проживання не стосується тих прав та обов'язків, які виникли до його встановлення.

    Встановлення режиму окремого проживання не припиняє права спільної сумісної власності подружжя на майно, яке було набуте до цього. А це значить, що для розпоряджання цим майном одним із подружжя згода другого із подружжя у випадках, встановлених у ст. 65 СК України, є обов'язковою.

    Режим окремого проживання не є перешкодою для виникнення у одного із подружжя права на утримання. Але та обставина, що подружжя у шлюбних відносинах перебувало нетривалий час, зокрема у зв'язку із сепарацією, може, відповідно до ч. 1 ст. 83 СК України, бути підставою для позбавлення одного з них права на утримання.

    Режим окремого проживання не є підставою для припинення дії шлюбного договору. Водночас зацікавлена сторона може вимагати внесення до шлюбного договору змін, обумовлених сепарацією.

    Основний сенс режиму окремого проживання полягає у паралізації дії двох презумпцій: презумпції спільної сумісної власності на майно, придбаного у шлюбі та презумпції батьківства. Тому майно, набуте дружиною та чоловіком після встановлення сепарації, вважається особистого приватною власністю кожного з них. Щоправда, спір між ними може виникнути відносно часу його придбання, у зв'язку з чим відповідні документи слід зберігати. Після встановлення сепарації презумпція батьківства також триває ще десять місяців. Дитина, зачата після цього, не вважається такою, що походить від батьків, які перебувають у шлюбі. Батьківство щодо неї буде визначатися відповідно до ст. 125 СК України. Якщо дружина завагітніла після закінчення дії презумпції батьківства свого чоловіка, вона не має права на аліменти за ст. 84 СК України.

    Переглядів: 5789 | Додав: Novyj_rozdil | Рейтинг: 3.5/2
    Всього коментарів: 0
    Ім`я *:
    Email *:
    Код *:
    Створити безкоштовний сайт на uCozCopyright MyCorp © 2021