Право на сім'ю та повагу до сімейного життя

Право на сім'ю закріплене у багатьох міжнародно-правових документах, а також у ст. 291 ЦК та уст. 4 СК.

Право на сім'ю є природним правом людини. Відповідно до ст. 4 СК, елементами цього права є:

1) право на створення сім'ї;

2) право на проживання у сім'ї;

3) право на повагу до свого сімейного життя.

До цього слід ще додати право особи на захист своєї сім'ї, яке сформульоване у ст. 56 СК.

Право на створення своєї сім'ї мають особи, які досягли шлюбного віку. Таким є загальне правило. Проте суд може надати особі, котра не досягла цього віку, право на шлюб, тобто право на створення сім'ї.

Однак фактичне створення сім'ї можливе і без формального права на це. Якщо, наприклад, 17-річний і 16-річна почали спільно проживати, пред'явлення до них претензій щодо порушення встановленої процедури започаткування сім'ї не матиме сенсу.

Актом створення сім'ї, за ч. 2 ст. 4 СК, є народження самотньою особою дитини.

Право на проживання у сім'ї належить новонародженій дитині і може бути реалізоване насамперед завдяки тому, що батьки чи інші особи заберуть ЇЇ з пологового будинку.

Слід говорити і про право хворої дружини, матері чи хворого чоловіка, батька бути забраним з лікувального закладу. І водночас про відповідний правовий (звичаєвий, моральний) обов'язок чоловіка, дружини, дітей забрати їх додому, як тільки є для цього найменша можливість.

Однією з гарантій здійснення права на проживання у сім'ї є збереження права на житло у тієї особи, яка позбавлена волі за вчинення злочину чи поміщена у соціальний заклад для людей літнього віку.

Предтечею права на повагу до сімейного життя є стаття 8 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, а також ст. 28 Конституції України, у якій закріплено право людини на повагу до її гідності.

З позиції Європейського суду з прав людини, у поняття "сімейне життя" входять насамперед стосунки між жінкою та чоловіком, які перебувають у шлюбі, зареєстрованому згідно із національним законодавством.

Поряд з цим, сімейне життя включає у себе й усі фактичні союзи, в тому числі й незареєстровані, коли особи живуть разом, і навіть тоді, коли вони не живуть разом. В останньому випадку маються на увазі стосунки після розірвання шлюбу: той, хто проживає окремо від дітей, має право спілкуватися з ними.

Поняття "сімейне життя" охоплює також зв'язки між близькими родичами, насамперед між батьками та дітьми, навіть тоді, коли батьки дитини не перебували у шлюбі.

У справі Паннуло Форте Європейський суд зазначив, що "вже із самого лише факту народження між дитиною та її батьками, навіть, коли вони не живуть разом, виникає зв'язок, який становить сімейне життя ".

Отже, дитина стає повноправним членом сімейного осередку на підставі самого факту свого народження. Загалом Суд став на бік дуже розширеного поняття сімейного осередку у стосунках між батьками та дітьми, але стосується він головним чином випадків, коли дитина є неповнолітньою.

Сімейне життя охоплює також стосунки між іншими членами сім'ї, зокрема братами та сестрами, бабою, дідом та внуками і навіть прабабою, прадідом та правнуками.

Необхідною ознакою сімейного життя є існування тісних особистих, емоційних зв'язків. Європейський суд не визнав сімейним життям відносини між дядьком та племінницею, які ніколи спільно не проживали, а також відносини між позашлюбним батьком та його дорослим сином.

До сімейного життя належать усі стосунки у сфері сімейного права.

Право на повагу передбачає насамперед невтручання держави у сімейне життя. Але це право не може бути абсолютним. Є цілий ряд випадків, коли таке втручання є не лише можливим, але й необхідним: відібрання дитини за постановою прокурора, коли батьки знущаються над нею, чи прибуття наряду міліції для припинення насильства в сім'ї.

 Українське сімейне право: Ромовська З.В. – Електронний доступ: http://westudents.com.ua/glavy/70475-rodina-.html