Держава наділяє нотаріусів певними повноваженнями щодо вчинення нотаріальних дій і при цьому залишає за собою право контролю за відповідністю діяльності нотаріату встановленим правилам.

Одним з таких видів контролю є судовий (ст. 50 Закону України «Про нотаріат»). Судовий контроль пов'язаний із виникненням конкретної цивільної справи, в межах розгляду якої з'ясовується питання про законність дій нотаріуса. Це можуть бути справи про визнання недійсними нотаріально посвідчених правочинів, заповітів, виконавчих написів; про відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок незаконних дій нотаріусів (статті 21,27 закону «Про нотаріат»); оспорення вчинення або відмови у вчиненні нотаріальної дії.

Всі ці справи є справами цивільними, оскільки пов'язані з вирішенням спору про право цивільне певної особи. Навіть, незважаючи на те, що діяльність нотаріуса здійснюється від імені держави і в певній мірі має публічно-правовий характер, проте сторони таких правовідносин не знаходяться у відносинах влади і підпорядкування, тому дії нотаріусів є не адміністративними, а спрямовані на створення, зміну чи припинення цивільних прав певної особи, яка звернулася до нотаріуса для надання офіційної сили, вірогідності юридичним правам, фактам і документам.

При розгляді справи важливим є визначення процесуального статусу нотаріуса та з'ясування того, чи потрібна участь у такому процесі нотаріуса взагалі.

Предмет судової діяльності у справах, де можлива участь нотаріуса (крім позову до нотаріальної контори чи нотаріуса/нотаріального округу про відшкодування шкоди), це спірні матеріально-правові відносини, наприклад, договірні, спадкові. У цих справах нотаріус не може бути суб'єктом таких правовідносин, оскільки у будь-якому випадку не зможе своїми діями вплинути на відновлення прав позивача. Відповідачем у таких справах повинна бути інша сторона договору, інші спадкоємці тощо; оскільки нотаріус немає матеріально-правової заінтересованості щодо певного предмета спору.

Надалі слід з'ясувати, що є підставою позову: обставини матеріально-правового характеру, що не пов'язані з діяльністю нотаріуса (ст. 229 ЦК — помилка, ст. 230 ЦК -обман, ст. 231 ЦК — насильство, ст. 234 ЦК - фіктивність правочину тощо) чи обставини, що виникають унаслідок незаконних чи недбалих дій нотаріуса і є наслідком порушення процесуального порядку вчинення тієї чи іншої нотаріальної дії (не з'ясування питання про дієздатність особи або згоди співвласників на відчуження майна, яке перебуває у спільній власності, недотримання вимог до документів тощо).

У першому випадку участь нотаріусів у цивільному процесі в якості особи, яка бере участь у справі, не є обов'язковою (крім можливого допиту в якості свідка), у другому випадку - вони притягуються в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, в порядку, визначеному ст. 36 ЦПК, оскільки до них надалі можливе пред'явлення позову про відшкодування шкоди (на підставі преюдиціального судового рішення).