Коло осіб, які можуть звернутися до суду з позовом про визнання шлюбу недійсним, визначене в ст. 42 СК України і залежить у кожному конкретному випадку від підстав визнання шлюбу недійсним.

Надаючи конкретній особі право звернутися з позовом про ви­знання шлюбу недійсним, законодавець виходить із необхідності поновити її порушені права, піклується передусім про її інтереси. З іншого боку, право такої ініціативи може випливати також із функцій державних та інших органів (прокурор, орган опіки та піклування). Так, відповідно до ст. 20 Закону України «Про прокуратуру» прокурор має право звернутися до суду із заявою на захист таких, що охороняються законом, прав та інтересів громадян, в тому числі подружжя, якщо права порушені укладанням шлюбу.

Залежно від підстав визнання шлюбу недійсним із заявою про визнання шлюбу недійсним можуть звертатися:

дружина або чоловік, інші особи, права яких порушені у зв'язку з реєстрацією цього шлюбу, батьки, опікун, піклувальник дитини, опікун недієздатної особи, прокурор, орган опіки та піклування, якщо захисту потребують права та інтереси дитини, особи, яка визнана недієздатною, або особи, дієздатність якої обмежена.

Однак з таким позовом не може звернутися той з подружжя, хто на момент укладення шлюбу знав про обставини, які перешкоджали його укладанню, або уклав шлюб, не маючи на меті створити сім'ю.

Суд при розгляді справи про визнання шлюбу недійсним, зобов'язаний своєчасно повідомити позивача і відповідача про час та місце судового розгляду, а також вжити всіх необхідних заходів для встановлення місцезнаходження відповідача. При розгляді справи про визнання шлюбу недійсним з неповнолітньою особою, до справи обов'язково має залучатися представник органів опіки та піклування. Орган опіки та піклування готує висновок про те, чи буде відповідати інтересам неповнолітньої чи недієздатної особи задоволення позову про визнання шлюбу недійсним.

Правові наслідки визнання шлюбу недійсним визначені у ст. 45 Сімейного кодексу України. Визнання шлюбу недійсним анулює всі правові його наслідки. Це означає, що права та обов'язки між особами, які уклали недійсний шлюб, не виникали. Права і обов'язки між особами, шлюб між якими визнаний недійсним, анулюються не на майбутнє, а з дня укладення такого шлюбу.

Визнання шлюбу недійсним не лише припиняє правовідносини, які можуть виникнути в майбутньому (це має місце і при розірванні шлюбу), а водночас поновлює як майнові, так і особисті немайнові права осіб, які існували до укладення ними шлюбу.

Щодо майна, набутого такими особами в шлюбі, застосовуються не норми сімейного права щодо спільної власності подружжя, а норми цивільного законодавства щодо спільної часткової власності, тобто розмір часток на майно визначається відповідно до участі таких осіб своєю працею і коштами у придбанні майна. Частка кожного з них щодо майна може бути визначена договором між ними або рішенням суду. Користування та розпоряджання майном, яке належить особам на праві спільної часткової власності, здійснюється на підставі домовленості, а якщо вона не досягнута - у порядку, визначеному судом.

Майнові відносини між особами, шлюб яких визнаний недій­сним, стосовно їхнього майна регулюється нормами цивільного права. Тому майно, зокрема те, що підлягає реєстрації (житловий будинок, квартира, автомобіль, акції, земельна ділянка та ін.) належить особі, на яку це майно зареєстроване, на праві особистої при­ватної власності. У разі визнання шлюбу недійсним, другий з подружжя має право звернутися до суду з позовом про поділ цього майна за умови, що у нього є докази про те, що він брав участь у набутті майна своєю працею або коштами.

Якщо шлюб визнаний недійним, то особа, яка у зв'язку з реє­страцією цього шлюбу вселилась у житлове приміщення іншої особи, не набуває жодних прав на проживання у ньому і може бути виселена.

Відповідно той з подружжя, хто отримував аліменти у зв'язку з непрацездатністю від іншого з подружжя, позбавляється такого пра­ва. Сума одержаних аліментів вважається такою, що одержана без достатньої правової підстави, і підлягає поверненню відповідно до Цивільного кодексу України, але не більш як за останні три роки.

Той з подружжя, хто обрав прізвище іншого з подружжя або спільне прізвище, вважається таким, що іменується цим прізвищем без достатньої правової підстави і зобов'язаний повернутися до свого дошлюбного прізвища.

Визнання шлюбу недійсним впливає також на спадкові права осіб, які перебували у такому шлюбі. Після визнання його недійсним, колишній з подружжя позбавляється права на спадщину за законом після смерті іншого з подружжя. За спадковим законодав­ством подружжя належить до спадкоємців першої черги за законом. За відсутності заповіту один із подружжя має право на спадщину за законом після смерті другого з подружжя. У разі визнання шлюбу недійсним, сімейні відносини між подружжям вважаються такими, що не існують, і колишній з подружжя право па спадщину за законом втрачає. Коли ж спадщина за законом вже була отримана, а пізніше шлюб був визнаний недійсним, зацікавлені особи можуть звернутися до такого спадкоємця з позовом про повернення безпідставно набутого майна, оскільки така підстава була у зареєстрова­ному шлюбі, а після визнання його недійсним - відпала.

У недійсному шлюбі, у разі втрати годувальника, другий з подружжя не має права на пенсію та на отримання страхової суми як член сім'ї застрахованого.

Недійсність шлюбу тягне за собою недійсність укладеного шлюбного договору з моменту його укладення. Шлюбний договір укладається особами, які перебувають у шлюбі або мають намір укласти шлюб. В останньому випадку він вступає в силу з моменту реєстра­ції шлюбу, тобто на нього поширюються правила щодо правочину, який укладається з відкладальною умовою. Якщо така умова не настала (сторони не уклали шлюб взагалі або чинне законодавство не визнає такі відносини шлюбом), то немає підстав говорити і про наявність шлюбного договору. Його не існує, оскільки відсутній головний елемент його дійсності - шлюб. Якщо ж шлюбний договір укладено подружжям, які зареєстрували шлюб, а пізніше такий шлюб визнаний недійсним, то відповідно і шлюбний договір вважатиметься таким, що не діє. Це зумовлено тим, що шлюбний договір за своєю суттю регулює тільки відносини між подружжям, визначає їх майнові права та обов'язки (ч. 1 ст. 93 СК України).

Однак, визнання шлюбу недійсним не впливає на права дітей, які народились у такому шлюбі. Якщо дитина народиться під час шлюбу чи протягом десяти місяців після визнання його недійсним, то щодо такої дитини зберігається презумпція батьківства чоловіка. Якщо ж сторони уклали фіктивний шлюб і діяли без наміру створити сім'ю та у фактичні шлюбні стосунки не вступали, то особа, яка записана батьком дитини, має право оспорювати своє батьківство на загальних підставах.

Таким чином, від розірвання шлюбу визнання шлюбу недійсним відрізняється:

правовими підставами;

колом суб'єктів, які мають право ініціювати розірвання шлюбу чи вимагати визнання його недійсним;

процедурою;

правовими наслідками, які настають при розірванні шлюбу та визнанні його недійсним;

моментом розірвання шлюбу та визнанням його недійсним.