Відповідно до ст. 125 ЦК України у випадку, якщо мати та батько дитини не перебувають у шлюбі між собою, походження дитини від матері визначається на підставі документа закладу охорони здоров’я про народження нею дитини. Якщо мати та батько дитини не перебувають у шлюбі між собою, походження дитини від батька визначається:

1) за заявою матері та батька дитини;

2) за заявою чоловіка, який вважає себе батьком дитини;

3) за рішенням суду.

Отже, це дає можливість зробити висновок, що походження дитини визначається як у добровільному порядку, так і за рішенням суду.

Якщо заяву про визнання батьківства подають чоловік і жінка, які в шлюбі не перебувають, то це означає, що батько виражає добру волю на визнання дитини, яка народилася від нього, а мати дитини дає згоду на визнання його батьківства.

Добровільне визнання батьківства — це юридичний акт батька дитини, який не перебуває у шлюбі з її матір’ю. Тому, як і будь-який акт, добровільне визнання батьківства вимагає від суб’єкта, який його вчиняє, свідомого розуміння цього факту і волі. Звідси можемо зробити висновок, що особа, яка визнана судом недієздатною, не може добровільно визнати себе батьком дитини. Визнання батьківства його опікуном також неможливе, оскільки це акт особистого характеру. Ця заборона не поширюється на неповнолітніх та обмежено дієздатних судом осіб. Обмеження дієздатності поширюється лише на майнові права особи, але не на її права у сфері особистих немайнових правовідносин, у тому числі сімейних.

Порядок реєстрації добровільного визначення батьківства регулюється ст.ст. 126, 127 СК України та Правилами реєстрації актів цивільного стану в Україні (п.п. 14-17).

Добровільне визначення батьківства осіб, які в шлюбі не перебувають, в органах РАЦСу відбувається на підставі:

а) заяви матері та батька дитини;

б) заяви чоловіка, який вважає себе батьком дитини.

У разі відмови державним органом реєстрації актів цивільного стану у визнанні особи батьком дитини батьківство щодо дитини може бути визнане за рішенням суду.

Спільна заява матері та батька може бути подана як до, так і після народження дитини. Якщо заява подається до народження дитини, то до неї обов’язково додається довідка медичного закладу про вагітність жінки. У разі, якщо із цієї заяви вбачається, що чоловік, який визнав себе батьком дитини, є неповнолітнім, державний орган РАЦСу в триденний термін зобов’язаний повідомити про це батьків (чи одного з них), опікуна, піклувальника неповнолітнього. Якщо ж такої можливості немає, то в такому ж порядку повідомляється орган опіки та піклування.

Закон встановив можливість надсилати поштою заяву про визначення походження дитини, за умови її нотаріального посвідчення або подавати її через представника, повноваження якого будуть нотаріально посвідчені.

У спільній заяві про визначення батьківства підтверджується визнання батьківства особою, яка не перебуває в шлюбі з матір’ю дитини, і згода матері на встановлення батьківства.

Сімейний кодекс також передбачає визначення походження дитини за особистою заявою чоловіка, який визнає себе батьком дитини, але при дотриманні певних умов (ст. 135 СК України).

Визначення походження дитини за особистою заявою батька можливе лише у випадках, якщо мати дитини померла або оголошена померлою, визнана недієздатною, безвісно відсутньою, позбавлена батьківських прав або якщо вона не проживає з нею не менше шести місяців і не турбується про неї.

Визначення батьківства — це не тільки визначена законом процедура, але й певний юридичний факт, який тягне за собою виникнення для батька відповідних прав і обов’язків, які тісно пов’язані з народженням дитини.

Звідси і негативні сторони цієї процедури, а саме: не всі чоловіки, які не перебувають у шлюбі з жінкою, яка народила дитину, маюїь бажання називати себе батьком та звалити на себе тягар обов’язків щодо її утримання та виховання. Тому в багатьох випадках визначення походження дитини від конкретного чоловіка відбувається у судовому порядку (ст. 128 СК України).

Позов про визнання батьківства може бути пред’явлений матір’ю дитини, опікуном, піклувальником дитини, особою, яка утримує та виховує дитину, а також самою дитиною, яка досягла повноліття.

Законодавець надає таке право особі, яка вважає себе батьком дитини, але за певних обставин, коли її мати не погоджується визнати батьківство у добровільному порядку.

Законом визначаються обставини для встановлення батьківства у судовому порядку:

1) відсутність зареєстрованого шлюбу між батьками дитини;

2) відсутність спільної заяви батьків або особистої заяви батька дитини в органі РАЦСу про встановлення батьківства;

3) відсутність згоди органу опіки та піклування на встановлення батьківства за заявою батька дитини у разі смерті матері, визнання її недієздатною, неможливості встановлення її місця проживання або у порядку позбавлення її батьківських прав.

Як правило, встановлення батьківства відбувається за заявою матері.

Сьогодні законодавець особливий акцент робить на підставах визнання батьківства. Якщо раніше такою підставою був факт спільного проживання та ведення домашнього господарства з жінкою, яка народила дитину, то відповідно до ч.2 ст. 128 СК України — це можуть бути будь-які відомості, які засвідчують походження дитини від певної особи (покази свідків, листування, фотографії, а також судово-генетична експертиза і т.ін.). Отже, суд повинен встановити єдиний факт — це дійсне походження дитини.

Аналогічно визначенню походження дитини від конкретного чоловіка судом розглядається позов жінки, яка вважає себе матір’ю дитини, якщо запис про матір вчинено відповідно за заявою родичів, інших осіб або уповноваженого представника медичного закладу у разі смерті матері або неможливості встановити місце її проживання (ч. 2 ст. 135 СК України).