Всі державні посадові особи, особливо чиновники високого рангу, а також керівники вищого рівня, повинні таким чином регулювати свої приватні інтереси, котрі випливають з їхнього статусу як приватних осіб, щоби не підривати громадську довіру до їх власної доброчесності і доброчесності їх організації, і показувати позитивний приклад іншим службовцям. Якщо державні посадові особи лише формально виконуватимуть вимоги "літери" закону, котру вони тлумачитимуть в досить вузьких межах, то цього буде, мабуть, недостатньо для зміцнення або поглиблення суспільної віри в доброчесність організації.

Організації повинні взяти на себе відповідальність за результативне застосування законів для врегулювання конфлікту інтересів шляхом:

a) Прийняття рішень в конкретних випадках -- Керівники мають бути готові до того, щоби формулювати свої судження відносно даних про конфлікт інтересів, які розкриваються. Зокрема, вони мають всебічно розглянути більш загальне питання про те, чи може реалістично мисляча людина, яка володіє відповідними фактами, подумати, що неврегульований конфлікт інтересів скомпрометувати добропорядність державного органу. При визначенні найбільш доцільного рішення щодо врегулювання конфлікту інтересів або нейтралізації реальної конфліктної ситуації, керівники мають враховувати інтереси організації, громадський інтерес і законні інтереси службовців, а також, в певних випадках, і інші фактори, наприклад, рівень і тип посади, яку обіймає той чи інший державний чиновник, і природу конфлікту інтересів.