Вівторок, 13.04.2021, 07:26
Вітаю Вас Гість | RSS
Головна | Реєстрація | Вхід
Меню сайту
Вхід на сайт
Пошук
Календар
«  Липень 2015  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
  12345
6789101112
13141516171819
20212223242526
2728293031
Архів записів
Друзі сайту
  • uCoz Community
  • uCoz Manual
  • Video Tutorials
  • Official Template Store
  • Best uCoz Websites
  • Статистика

    Онлайн всього: 1
    Гостей: 1
    Користувачів: 0
    Новороздільське МУЮ
    Головна » 2015 » Липень » 3 » Особливості сімейних правовідносин. Учасники сімейних правовідносин
    13:55
    Особливості сімейних правовідносин. Учасники сімейних правовідносин

    Особливості сімейних правовідносин можна визначити за кількома позиціями, а саме за:

    1) складом їх учасників;

    2) підставами виникнення;

    3) змістом (суттю).

    1. Учасники сімейних правовідносин

    Учасниками (суб'єктами) сімейних відносин є виключно люди.

    Різноманітні державні інституції (орган реєстрації актів цивільного стану, орган опіки та піклування, суд) можуть брати участь у виникненні, зміні чи припиненні сімейних прав та обов'язків, але ніколи не стають учасниками сімейних відносин.

    Кожен учасник сімейних відносин має особливий статус: матері чи батька, дружини чи чоловіка, дитини, баби або діда, внука, брата чи сестри. Ці означення відразу засвідчують суть особливих особистих і водночас соціальних ролей, які вони виконують на сцені життя.

    Люди з віком виконують все більше цих ролей. І чим їх більше, тим повноціннішим стає їхнє життя.

    Насолоджуючись своїм статусом, дитина буде виказувати бажання мати братика чи сестричку. Подорослішавши, хлопець чи дівчина думатимуть про створення своєї сім'ї, одержання статусу дружини або чоловіка. Після шлюбу вони будуть прагнути повторити себе, ставши матір'ю чи батьком. Згодом виникне внутрішня потреба мати внуків, стати бабусею чи дідусем. І так - довіку.

    Короткий виклад загальної характеристики учасників сімейних відносин почну з "ав ovo", з яйця, тобто з самого початку.

    Дружина, чоловік

    Дружина, чоловік є суб'єктами шлюбних відносин, які становлять складову частину відносин сімейних.

    "...Жінка по-вкраїнському "дружиною" зветься...І знаєш, "дружина" - це краще, як "жінка" або "супруга", бо "жінка" - то означає "рождающая", "супруга "ж по-вкраїнському - "пара волів", а "дружина". .. Ось послухай: рекомендую - моя дружина ..."

    У мовній практиці українців споконвіку звичним було вживання слова "дружина" і щодо чоловіка:

    .. полетіла б за милим, за дружиною.

     (Тарас Шевченко)

    Чоловіче мій, дружино моя...

     (Зукр. нар. пісні) У Кодексі 1926 р. містилися такі словосполучення: "обоє дружин", "дружини можуть", "кожний з дружин", "від другого дружини". Отже, законодавчо було закріплено трактування жінки та чоловіка у шлюбі як друзів: вона для нього - дружина, він для неї - також дружина. Обоє вони - дружини.

    У статті 32 КПК1961 р. словом "дружина" було охоплено і жінку, і чоловіка. У частині 1 ст. 529 ЦК 1963 р. до спадкоємців за законом першої черги були зачислені діти, дружина і батьки померлого. А у ст. 535 цього ж Кодексу непрацездатна "дружина" була включена до тих, хто має право на обов'язкову частку у спадщині. Малося на увазі як жінку, так і чоловіка.

    У Кодексі про шлюб та сім'ю 1969 р. термін "дружина "був використаний лише один раз у ст. 32 ("дружина в період вагітності...") і стосувався, звісно, лише жінки. У ньому вживалися слово "подружжя", словосполучення "один з подружжя", "кожен з подружжя".

    Незважаючи на такі термінологічні новели, Верховний Суд УРСР ще довго використовував слово "дружини". Так, у п. 4 Постанови Пленуму Верховного Суду УРСР від 31 серпня 1979 р. "Про судову практику у справах про розірвання шлюбу "було зазначено, що "подача заяви про розірвання шлюбу обома дружинами не знімає з суду обов'язок викликати їх у судове засідання".

    У Постанові Пленуму Верховного Суду УРСР від 24 червня 1983 р. "Про практику розгляду судами Української PCP справ про спадкування "містився такий запис: "якщо дружина, що пережив іншого, не знав і не повинен був знати ...".

    Востаннє Верховний Суд УРСР продемонстрував свою прихильність до терміна "дружини" у постанові Пленуму від 25 березня 1988 р. "Про практику розгляду судами справ про розірвання шлюбу" (..."обох дружин"), отже, не так давно. Хоча термін "подружжя", а він має те ж саме коріння, отримав у чинних законодавчих актах лексичну монополію, шансу зберегти слово "дружини" для означення жінки і чоловіка, які перебувають у шлюбі, в українській мові не втрачено.

    У Сімейному кодексі термін "дружина" вживається лише стосовно заміжньої, шлюбної жінки57, поруч із терміном "чоловік", хоча збережено й звичні уже слова та словосполучення "подружжя", "один з подружжя", "кожен з подружжя".

    Виокремлення термінів "дружина" та "чоловік" було зумовлено різними соціальними ролями, які вона та він виконують у шлюбі, прагненням наголосити на них як на рівновеликих цінностях. Словосполучення "один з подружжя", "кожен з подружжя", які домінували у Кодексі 1969 р., нездатні були відобразити це.

    Слушним, однак, може бути запитання: чому ця термінологія у Сімейному кодексі не стала монопольною? У відповідь слід насамперед сказати, що пристосувати один лише термін до різноманітних життєвих ситуацій не завжди просто. Однією з причин такого термінологічного багатоголосся у Сімейному кодексі був і спротив, заснований на понятійному консерватизмі, який не у кожній статті вдалося подолати.

    Слово було виключено з активної мовної практики українців без достатніх для цього підстав, у результаті слово "чоловік" використовується у Сімейному кодексі і для означення статі, і для означення того, хто перебуває в шлюбі.

    Слід звернути увагу на те, що жінка як мати, дружина, сестра, баба у Сімейному кодексі вперше виведена на перше місце: "дружина та чоловік", "мати та батько". Початком такого тендерного переосмислення була ще стаття 51 Конституції УРСР 1978 р., у ч. 2 якої було записано: "Шлюб ґрунтується на добровільній згоді жінки та чоловіка". Відповідно до частини 1 ст. 51 Конституції України, "шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки і чоловіка". Такий самий запис міститься у частині 1 ст. 24 СК.

    Юридичний статус дружини та чоловіка виникає лише на підставі зареєстрованого шлюбу.

    Мати - матір, мама, мамуся, мамусенька, матуся, матусенька, матінка, мамка, мамонька, мамочка, маточка, неня, ненька.

    Цей словесний рядок не лише демонструє поетичність душі українців, багатство української мови, а й водночас засвідчує те особливе значення, яке мати має чи мала у житті кожної людини59.

    ...Слово мамо.

    Великеє, найкращеє слово!

     (Тарас Шевченко)

    Історики простежили місце жінки-матері віддавна й дотепер в українській родині й в українському суспільстві взагалі. І зробили висновок, що воно є і завжди було особливим. Українська етнофілософія трактує жінку - матір як підпору трьох кутів хати.

    Між матір'ю та дитиною природою встановлено особливий зв'язок, який навіть відстань нездатна подолати. Відомі непоодинокі випадки, коли мати прокидалася зі сну в момент смерті її дитини.

    Особлива повага до матері засвідчена величезною кількістю віршів, присвячених їй поетами усіх часів:

    За все, що маю, дякую тобі,

    За все, що маю і що буду мати.

    У мами руки - росяні й теплі. Мозолі на них, немов медалі.

     (Микола Луків)

     (Ніна Гнатюк)

    Юридичний зв'язок між матір'ю та дитиною започатковується самим фактом народження нею дитини і засвідчується у порядку, визначеному у ст. 125 СК.

    Батько - батенько, батонько, батечко, батько, батусь, батуньо, тато, татусь, татусько, татуньо, татусик, татко, таточко, отець (вітець), няньо - цими словами українці називають того, кому вони також завдячують своєю появою на світ61.

    Українська поезія скупіша на рядки про батька. Не тому, звичайно, що у поетів були погані батьки, а, певно, тому, що усе своє красномовство вони поклали до ніг матері.

    Батько у житті дитини займає, зазвичай, якщо не друге, то "друге перше" місце, що дає підстави вважати батька та матір двома знаковими цінностями. Роль батька у багатьох сім'ях у даний час помітно знецінена, що зумовлено низкою соціально-економічних обставин.

    Для виникнення між батьком та дитиною юридичного зв'язку потрібне засвідчення батьківства в порядку, визначеному у ст. 125 СК.

    Дитина - дитиночка, дитинонька, дитинча, дитинчатко, дитя, дитятко, дитяточко, дітлашок.

    Дитина - то велика річ.

     (Іван Франко)

    "Немає дітей, є люди; проте з іншою шкалою понять, з іншим запасом досвіду, з іншими потягами, з іншою грою почуттів".

    Дитина займає серед учасників сімейних відносин одне з найважливіших місць. Ії поява на світ зумовлена природною місією шлюбу, природним правом жінки на материнство. Обов'язок піклуватися про дитину, дбати про її фізичний, духовний та моральний розвиток покладений не лише на батьків, а й на інших родичів.

    Контроль за дотриманням прав дитини в Україні здійснюють численні державні, громадські, у тому числі міжнародні організації.

    Відповідно до Конвенції про права дитини, статусом дитини у Сімейному кодексі наділені особи у віці до 18 років.

    Набуття неповнолітньою особою повної цивільної дієздатності у зв'язку з реєстрацією шлюбу, а також надання їй повної цивільної дієздатності у зв'язку із реєстрацією її матір'ю чи батьком дитини або укладенням трудового договору чи бажанням займатися підприємництвом (статті 34, 35 ЦК) не позбавляє її статусу дитини.

    Набуття повної цивільної дієздатності особою, з якою, наприклад, у 16 років було зареєстровано шлюб, означає, що усі цивільні правочини щодо свого майна вона може вчиняти сама, без згоди батьків і без дозволу органу опіки та піклування. Але на продаж батьками своєї квартири чи будинку, у якому проживає ця дитина, потрібна буде згода органу опіки та піклування.

    У сфері сімейних відносин така особа залишиться зі статусом дитини: збереже право на аліменти від батьків, не зможе бути усиновлювачем, опікуном чи піклувальником.

    У статті 6 СК, як і в Цивільному кодексі, діти поділені на дві вікові категорії:

    1) малолітні - до 14 років;

    2) неповнолітні - від 14 до 18 років.

    Дочка - донька, доня, доненька, донусенька, донусечка, донечка, доця, дочечка, доченька.

    Син - синок, синочок, синусик.

    Статусом дочки та сина у Сімейному кодексі наділені повнолітні діти.

    Баба - бабуся, бабця, бабуня, бабусечка, бабусенька, бабунечка, бабка, бабочка, бабонька, бабайка66.

    Дід - дідо, дідусь, дідик, дідичок, дідок, дідунь, дідусик, дідусечко, дідусенько, дідунечко, дідуньо61.

    У Сімейному кодексі баба та дідо наділені особистими та майновими правами і обов'язками щодо внуків, а також правами їх процесуальних законних представників.

    Внучка - внученька, внучечка, онучка, онука, онученька, внучечка.

    Внук - внучок, внучечок, онук, онучок, онучечок.

    Стосовно всіх онуків - внучатко, онучатко, внученятко, внученяточко.

    Внуки у пору дитинства наділені особистими та майновими правами щодо баби та діда, а після досягнення повноліття - обов'язками щодо них.

    Прабаба, прадід, правнуки - ці родичі названі учасниками сімейних відносин у Сімейному кодексі вперше.

    Хоча у ньому жодного разу не згадано про прапрабабу, прапрадіда та праправнуків, відносини між ними мають регулюватися за допомогою аналогії закону так, як вони регулюються між прародичами та правнуками.

    Сестра - сестронька, сестричка, сестриченька, сестричечка, сестриця, сеструня.

    Брат - братусь, братусик, братик, братічок, братець, братечко, братік, братко, браток, браточок, братуньо.

    Брати та сестра наділені правом на спілкування (на контакт), іншими особистими та майновими правами та обов'язками.

    Інші родичі

    Відповідно до частини 4 ст. 2 СК, сімейні відносини між певною особою та п тіткою, дядьком , племінником, племінницею, двоюрідними братами та сестрами, іншими побічними родичами за походженням не регулюються Сімейним кодексом. Зате вони можуть бути врегульовані договором (ст. 9 СК).

    Штрихом "негативного" регулювання відносин між цими родичами може вважатися заборона шлюбів між тіткою та племінником, дядьком та племінницею, а також між двоюрідними братом та сестрою.

    У статті 63 Конституції України вжито термін "близькі родич Г, перелік яких має визначатися законом. Згідно із пунктом 11 ст. 32 КПК, близькими родичами вважаються "батьки, дружина, діти, рідні брати та сестри, дід, баба, внуки". У Сімейному кодексі узагальнюючого терміна "близькі родичі" немає.

    Лінії та ступені кровного споріднення

    Ліній кровного споріднення є дві: 1) пряма; 2) непряма (побічна).

    У прямій лінії кровного споріднення перебувають ті особи, які походять один від одного: син, мати, дідо, прабаба, прапрадід.

    До побічної лінії кровного споріднення належать ті особи, котрі мають спільного предка. Так, у троюрідних брата та сестри спільним предком була прабаба чи прадід, у двоюрідних - баба чи дідо, у рідних - мати і (або) батько.

    У Кодексі 1969 р. йшлося про родичів по прямій висхідній і прямій низхідній лініях. Батько стосовно сина вважався родичем по прямій низхідній лінії, а син щодо батька - по прямій висхідній. У Сімейному кодексі такого розмежування родичів прямої лінії споріднення не проводиться, оскільки воно не має юридичного значення.

    Ступінь кровного споріднення визначається, відповідно до абз. 2 ч. 1 ст. 1265 ЦК, за кількістю народжень, які віддаляють одного родича від іншого; при цьому народження тієї особи, ступінь споріднення з якою визначається, не входить до цього числа. Так, якщо 3. та О. є троюрідними сестрами, то вони перебувають між собою у шостій лінії споріднення, оскільки вони кровно поєднані завдяки шістьом народженням: матері 3., її баби, прабаби 3. та О., баби О., матері О. і самої О.

    Усиновлювач - особливий суб'єкт сімейних відносин. Його правовий зв'язок із чужою дитиною, що стала його дитиною, базується не на кровному спорідненні з нею, а на особливому акті його доброї волі, санкціонованому рішенням суду.

    Усиновлений - скривджена долею дитина чи повнолітня особа, яка одержала шанс "прижитися до чужого кореня", одержати сімейне тепло та любов, щоб згодом віддати це усиновлювачеві.

    Правові відносини між усиновлювачами та усиновленими ототожнюються з правовими відносинами між батьками та дітьми за походженням.

    Інші особи

    До числа інших осіб, що можуть бути учасниками сімейних відносин, належать насамперед жінка та чоловік, котрі проживають спільно, але без реєстрації шлюбу. Перелік "інших осіб" як членів сім'ї не може бути вичерпним.

    Д. прийняла до себе О., свою колишню няню. О. була включена до числа осіб, які приватизували квартиру. Після смерті О., яка не мала ні дітей, ні інших родичів, постало питання про те, чи може Д. бути спадкоємцем четвертої черги.

    Ствердна відповідь на нього випливає з характеру відносин між ними. Участь О. у приватизації квартири засвідчила добровільне визнання сімейного характеру стосунків між ними.

    Свояком для певної особи буде родич її дружини чи чоловіка, чи, навпаки, дружина або чоловік її родича.

    Свояки

    У Сімейному кодексі врегульовані відносини лише між частиною свояків: мачухою, вітчимом та падчеркою, пасинком.

    Мачуха - дружина (друга дружина) батька дитини. Українські народні пісні, приказки побудовані здебільшого на неприязні до мачухи через її жорстоке або, щонайменше, байдуже ставлення до дітей свого чоловіка.

    "Мачуха так чужих дітей жаліє, як зимою сонце гріє";

    "Скільки ворон білих, стільки мачух добрих".

    Одночасно не можна оминути й іншої приказки "Не та мати, що народила, а та, що виростила ". І є чимало прикладів із життя, коли мачуха ставала для дитини справжньою матір'ю.

    Вітчим - чоловік (другий чоловік) матері дитини. Українська народна філософія не трактує вітчима у такому негативному плані, як мачуху. Можливо тому, що чоловік здебільшого приходив у хазяйство вдови з дітьми і певною мірою був залежний від неї.

    Статус мачухи та вітчима виникає лише у разі смерті матері, батька дитини чи оголошення їх померлими і лише у разі реєстрації шлюбу з батьком, матір'ю дитини. Цей статус припиняється у разі розірвання шлюбу з батьком, матір'ю дитини, але може бути збережений у разі їхньої смерті.

    У Сімейному кодексі мачуха та вітчим уперше одержали визнання як вихователів пасинка чи падчерки та право на процесуальне законне представництво їхніх інтересів у суді.

    За певних умов вони можуть бути учасниками зобов'язання по утриманню.

    Падчерка, пасинок

    Падчерка - наче дочка. Пасинок - наче синок

    У Сімейному кодексі вони наділені особистими та майновими правами та обов'язками щодо мачухи та вітчима.

    До числа свояків зачисляють також тещу, тестя (батьків дружини), свекруху, свекра (батьків чоловіка), невістку (дружину сина) та зятя (чоловіка дочки). Хоча Сімейний кодекс не регулює відносини між тещею, тестем та зятем, а також між свекрухою, свекром та невісткою, від батьків кожного з подружжя часто залежить зміцнення чи руйнування шлюбу.

    Сватами взаємно називають себе батьки дружини та чоловіка. Шурином (швагром) називають брата дружини, шуринкою (швагеркою) - сестру дружини. Дивером називають брата чоловіка, зовицею - чоловікову сестру. Дядиною (вуянкою) називають дружину дядька (вуйка).

    Майнові права свояків можуть бути застережені у шлюбному договорі.

    Іноземці

    Відповідно до статті 26 Конституції України, іноземці та особи без громадянства, що перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими ж самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов'язки, як і громадяни України, - за винятками, встановленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України.

    У сфері сімейних відносин для іноземців не встановлено жодного винятку, отже усіма сімейними права та обов'язками, що визначені у Сімейному кодексі, вони як дружина, чоловік, мати, батько, дитина, інші члени сім'ї та родичі можуть володіти беззастережно і так само беззастережно здійснювати їх.

    Українське сімейне право: Ромовська З.В. – Електронний доступ: http://westudents.com.ua/glavy/70475-rodina-.html

    Переглядів: 326 | Додав: Novyj_rozdil | Рейтинг: 0.0/0
    Всього коментарів: 0
    Ім`я *:
    Email *:
    Код *:
    Створити безкоштовний сайт на uCozCopyright MyCorp © 2021