Основними документами Ради Європи у галузі захисту прав людини є Конвенція про захист прав і основоположних свобод людини (1950 р.), яка захищає цивільні і політичні права , а також Європейська соціальна хартія (підписана 18 жовтня 1961 р.) і Європейська соціальна хартія переглянута) (підписана 3 травня 1996 р.), прийняті Радою Європи для захисту соціальних й економічних прав. Європейська соціальна хартія переглянута ратифікована Законом України від 14 вересня 2006 р., отже, Хартія стала частиною національного законодавства.

Є кілька статей Соціальної хартії (переглянутої), які напряму стосуються захисту прав дитини, зокрема це статті 7 і 17. Діти та підлітки мають право на належний соціальний, правовий та економічний захист — саме про це йдеться в Статті 17 Соціальної хартії.

«З метою забезпечення ефективного здійснення права дітей та підлітків рости в умовах, які сприяють всебічному розвиткові їхньої особистості та їхніх фізичних і розумових здібностей, сторони зобов’язуються самостійно або у співпраці з громадськими і приватними організаціями вживати всіх відповідних і необхідних заходів для:

1. a) забезпечення дітям і підліткам, з урахуванням прав і обов’язків їхніх батьків, догляду, допомоги, освіти та підготовки, яких вони потребують, зокрема шляхом створення або забезпечення функціонування закладів і служб, достатніх та адекватних для досягнення цієї мети;

b) захисту дітей та підлітків від недбайливості, насилля або експлуатації;

c) надання захисту та спеціальної допомоги з боку держави дітям і підліткам, які тимчасово або постійно позбавлені допомоги з боку їхніх сімей;

2. забезпечення дітям і підліткам безкоштовної початкової і середньої освіти, а також заохочення до регулярного відвідання школи.»

Для того, щоб розібратися, якого саме захисту потребують діти і в таких місцях і установах цей захист необхідно забезпечувати. Були опитані найкращі експерти з цієї проблематики — самі діти. В рамках міжнародної програми «Попередження насильства між дітьми» Жіночим консорціумом України було проведено аналіз щодо проблеми насильства між дітьми, його проявів, наслідків та допомоги, на яку діти можуть розраховувати та реально її отримати.

Серед іншого дітей запитали про те, де вони найчастіше зазнають насильства. У відповідь, більшість (окрім хлопчиків 9–11 і 15–16 років) дітей зазначили, що саме школа є таким місцем.

У свою чергу вчителі, яким також поставили подібне запитання, зазначили, що діти найчастіше зазнають насильства вдома, на вулиці, і лише потім — в школі.

Попри це, більшість вчителів вважає, що діти, з якими вони працюють, зазнають насильства, і це визнання проблеми є ознакою їх попередньої готовності до її вирішення. Загалом, за даними цього дослідження, від 24 % до 37 % дітей зазнають насильства. Наведені дані свідчать про те, що школа є одним з місць, де діти зустрічаються із насильством досить часто, а, відповідно, школі необхідні додаткові дії, покликані не тільки допомогти дітям захиститися від насильства, а й створити на базі школи безпечний для дітей та вільний від насильства простір.

Відповідно до результатів дослідження, а також в рамках практичної роботи з вчителями з пілотних 20 шкіл проекту, було визначено наступні потреби вчителів, вирішення яких є надзвичайно важливе і може значною мірою покращити ситуацію.

•        Розуміння алгоритму дій у випадку насильства: кожен працівник в школі повинен знати, що він має робити в разі, якщо стався випадок насильства над дитиною. Також у працівників має бути чітке розуміння, в яких випадках вони можуть впоратися самотужки, а коли необхідно долучати партнерів з інших відповідальних організацій (служби у справах дітей, міліції тощо);

•        Система, що заохочує повідомлення про випадки насильства, є відкритою і конфіденційною: часом буває так, що за повідомлення про насильство над дитиною, яке сталося в школі, вчителів «карають» нескінченними перевірками з боку прокуратури, замість того, щоб сприймати викриття випадків насильства як позитивний індикатор;

•        Допомога вчителю в повсякденній роботі з дітьми: вчителі можуть бути спеціалістами в тих предметах, які викладають, і не завжди можуть розумітися на проблемі насильства. Тому, саме в цьому напрямку їм має надаватись додаткова допомога, навчання, консультації тощо.

Україна належить до країн, які повністю заборонили насильство над дітьми. Це  підтверджує розташування України на так званій «Дитячій мапі світу». Але розміщення нашої країни на цій карті є радше авансом, оскільки на практиці дитина не є захищеною від насильства у різних його проявах, тому ще багато потрібно зробити, щоб виправдати цей аванс.