Діти досліджують світ з невичерпною цікавістю. Вони звертають увагу на все навколо них, крок за кроком вчаться пристосовуватися до життя і знаходити місце у ньому. Проте вони також мають потребу в підтримці дорослих (заохоченнях, порадах та захисті їхнього фізичного і розумового розвитку) для повної інтеграції в суспільство.

На жаль, насилля, розбещення та сексуальна експлуатація все ще залишаються серйозною проблемою у всіх країнах. Тому важливо вживати різних правових, соціальних, освітніх, фінансових та інших заходів для зміни нинішньої ситуації. Як зазначив незалежний експерт ООН Пауло Сержіо Пінхейро у своєму Світовому звіті з насилля над дітьми, для досягнення прийнятої на міжнародному рівні цілі — захисту дітей від насилля — необхідно дотримуватися таких основних принципів:

1. Жодне насилля над дітьми не може бути виправданим. Діти завжди повинні отримувати захист у тій самій мірі, що й дорослі.

2. Будь-якому насиллю над дітьми можливо запобігти. Держави повинні інвестувати в політики і програми, що ґрунтуються на достовірних даних, і спрямовані на боротьбу з факторами, які сприяють насиллю над дітьми.

3. Держави несуть першочергову відповідальність за дотримання прав дітей на захист і доступ до послуг та підтримання здатності сімей доглядати дітей у безпечному оточенні.

4. Держави зобов’язані гарантувати відповідальність у кожному випадку насилля.

5. Уразливість дітей стосовно насилля пов’язане з їхнім віком та особистістю, що розвивається. Деякі діти є особливо уразливими через їхню стать, расу, етнічне походження, інвалідність або соціальний статус.

6. Діти мають право на висловлення своїх думок і їх врахування у плануванні та реалізації політик і програм.

Слід зауважити, що у багатьох країнах світу законами забороняється фізичне, психологічне та сексуальне насилля над дітьми у сім’ях, школах, притулках для сиріт та інших установах. Крім того, використання насилля тягне за собою відповідну адміністративну, цивільну і кримінальну відповідальність.

Як уже зазначалося, важливу роль у зменшенні насилля над дітьми відіграють правові заходи, але важливо, що під час активізації «боротьби» проти насилля пропонувалося не лише ущільнення кримінальних (репресивних) заходів. Державна політика повинна першочергово зосереджуватися на цілісному підході: запобіганні факторам, що спричиняють насилля, соціальній підтримці дітей та їхній реабілітації.

Слід зауважити, що у світі під час імплементації Національної програми запобігання насиллю над дітьми проводиться підготовка медиків, директорів шкіл, педагогів і соціальних психологів, а також спеціалістів із захисту прав дітей і соціальних працівників стосовно запобігання насиллю, домаганням і залякуванню, а також організовуються соціальні заходи для інформування суспільства. Крім того, в освітніх установах реалізовуються всесвітньо визнані в якості найефективніших програми запобігання насиллю та знущанням («Zippy’s friends», «Second Step» та «Olweus»), які вже принесли перші позитивні результати у зменшенні поширеності насилля над дітьми у школах.

Крім того, також докладаються зусилля для забезпечення все більшої підтримки сімей. Зі зміною соціальних та економічних умов у суспільстві водночас змінюється і сім’я. Сім’я повинна адаптуватися до нових обставин, змінювати спосіб життя, ролі та поведінку. Тому й не дивно, що не всі сім’ї здатні адаптуватися до цих змін, які часто призводять до раптових і значних змін у сім’ї, її внутрішніх зв’язках, способі життя і поведінці. Крім того, економічні реформи підкреслюють особливості життєвих умов сім’ї та її недоліки, одним з яких є насилля над дітьми. Враховуючи останнє і маючи за мету забезпечити, щоб виховання дітей ґрунтувалося на позитивному ставленні до них, європейські країни намагаються не лише надати матеріальну допомогу сім’ям, але й запровадити просвітницьку підготовку для батьків як новий напрямок підтримки сім’ї, що включає підготовку і виконання освітніх програм на основі консультування з батьками стосовно питань щодо гуманних взаємин, висловлення відповідних почуттів до дитини, яка переживає кризу, особливостей розвитку дитини тощо.

Що стосується четвертого принципу, на сьогодні більшість заходів для поліпшення існуючого стану справ проводяться у сфері захисту дітей від сексуального насилля і розбещення. Нині обговорюються такі питання:

• Створення і впровадження реєстру осіб, які ґвалтували дітей.Заборона працевлаштування у соціальних, медичних, освітніх або інших установах і організаціях для осіб, які засуджувалися за злочини проти свободи сексуального самовизначення і сексуальної недоторканності дитини (незважаючи на факт погашення її судимості), якщо їхня робота прямо (постійно або тимчасово) пов’язана з наглядом за дітьми, їхньою підготовкою, навчанням або гарантуванням їхньої безпеки.

• Збільшення вікової межі надання дитиною згоди на статеві стосунки.

• Підвищення кримінальної відповідальності за злочини проти свободи сексуального самовизначення і сексуальної недоторканності дитини.

Врешті-решт, необхідно забезпечити впровадження і дотримання шостого принципу, тому що діти також є експертами зі своїх прав і їхня думка і пропозиції уможливлюють оцінку реального стану справ і, внаслідок цього, прийняття ефективніших рішень у сфері захисту прав дитини.

На завершення слід сказати, що хоча низка заходів для покращення положення дітей в європейських країнах була реалізована і нині реалізується, багато чого ще не зроблено. Україні, як державі яка усвідомлює необхідність захисту прав дітей необхідно почати активніше реалізовувати правові програми захисту дітей, адже діти – її майбутнє…