Вівторок, 13.04.2021, 07:00
Вітаю Вас Гість | RSS
Головна | Реєстрація | Вхід
Меню сайту
Вхід на сайт
Пошук
Календар
«  Березень 2014  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
     12
3456789
10111213141516
17181920212223
24252627282930
31
Архів записів
Друзі сайту
  • uCoz Community
  • uCoz Manual
  • Video Tutorials
  • Official Template Store
  • Best uCoz Websites
  • Статистика

    Онлайн всього: 1
    Гостей: 1
    Користувачів: 0
    Новороздільське МУЮ
    Головна » 2014 » Березень » 6 » Межі застосування правил поведінки державних службовців
    16:41
    Межі застосування правил поведінки державних службовців

         При характеристиці Правил поведінки державного службовця можна виділити межі їхнього застосування.
         Загальні правила поведінки встановлюють основні вимоги до етики працівників органів державної влади, що займають посади, віднесені до відповідних категорій посад державних службовців відповідно до Закону України «Про державну службу».
         Загальні правила поведінки державного службовця обов'язкові для осіб, які займають посади, віднесені в установленому законом порядку до відповідних категорій посад державних службовців. Перелік цих посад та органів, у яких вони працюють, визначений статтею 25 Закону України «Про державну службу», а також постановами і розпорядженнями Кабінету Міністрів України про віднесення посад, не передбачених у зазначеній статті, до відповідних категорій посад державних службовців.
         Для державних службовців, які працюють в апараті органів прокуратури, судів, дипломатичної, митної, податкової служб, Національного банку України, Служби безпеки, внутрішніх справ, управління Збройних Сил та інших військових формувань, відповідними органами можуть затверджуватися правила поведінки з урахуванням особливостей роботи в цих органах.
         Відповідно до частини другої статті 9 Закону України «Про державну службу» регулювання правового становища державних службовців, які працюють в апараті органів прокуратури, судів, дипломатичної служби, митного контролю, Служби безпеки, внутрішніх справ та інших, здійснюється відповідно до цього Закону, якщо інше не передбачено законами України.
         В апараті зазначених органів працюють як особи, котрі займають посади, віднесені до відповідних категорій посад державних службовців і таким чином повною мірою підпадають під дію Закону України «Про державну службу», так і особи, правовий статус яких регулюється спеціальними законами, зокрема Законами України «Про прокуратуру», «Про статус суддів», Митним кодексом та іншими. Останні не віднесені до відповідних категорій посад державних службовців, але мають спеціальні звання, їхній правовий статус регулюється Законом України «Про державну службу» в частині, що не суперечить відповідному спеціальному закону.
         Отже, Загальні правила поведінки застосовуються також до державних службовців, правовий статус яких регулюється спеціальними законами України, якщо для них не затверджені окремі правила поведінки з урахуванням особливостей роботи в цих органах.
         Механізм регулюючого і виховного впливу етичного кодексу полягає в тому, «що він, як і мораль взагалі, є формою внутрішнього контролю, але, будучи оприлюдненим, набуває статусу форми легального, зовнішнього, громадського контролю діяльності державних службовців з боку суспільства та побудови уявного іміджу державного службовця»1 ( РудакевичМ. І.Етика державних службовців: Монографія. -- К.: Національна академія державного управління при Президентові України. - 2003 - ст. 211).
         Найважливішою умовою побудови етичного кодексу як системи норм, що сприяє розбудові в державній службі системи відносин на засадах моралі й стимулює етичну поведінку державного службовця, є вирішення проблеми оптимального співвідношення необхідності й свободи його особистості як посадової особи й громадянина, а отже утвердження в системі державного управління особистісної взаємодії.
          Кодекс поведінки державного службовця в Україні можна представити у вигляді наступних блоків.
         Перший блок характеризує суспільне призначення державної служби.
        Суспільне призначення державної служби полягає у забезпеченні ефективного здійснення завдань і функцій Української держави шляхом сумлінного виконання державними службовцями покладених на них службових повноважень. Вони надаються державним службовцям виключно для виконання ними завдань і функцій держави в суспільно корисних інтересах. Тому використання службового становища з іншою метою, наприклад, в особистих інтересах, з порушенням чинного законодавства, перевищенням службових повноважень розглядається як дисциплінарний чи адміністративний проступок, а у випадках, коли такими діями завдано суттєвої шкоди державним інтересам або законним правам та інтересам громадян, як злочин.
         Другий блок визначає основні вимоги до поведінки державного службовця і включає такі твердження:
         1. Поведінка державних службовців має відповідати очікуванням громадськості й забезпечувати довіру суспільства та громадян до державної служби, сприяти реалізації прав і свобод людини і громадянина, визначених Конституцією і законами України.
         Державний службовець займає особливе місце в суспільстві. Перебуваючи на відповідних посадах у державних органах, він може суттєво впливати на розвиток соціальних та економічних процесів, від нього значною мірою залежить якість державних послуг, які мають отримувати громадяни.
         Утвердження та забезпечення прав і свобод людини й громадянина, закріплених Конституцією і законами України, реалізація зумовленим цими правами і свободами правомірних інтересів громадян є одним з головних обов'язків державного службовця, оскільки конституційні права і свободи людини й громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.
        2. Державний службовець має дбати про позитивний імідж та авторитет органів державної влади і державної служби загалом, дорожити своїм ім'ям та статусом.
         Державні службовці здійснюють свою професійну діяльність щодо практичного виконання завдань і функцій держави, перебувають на службі у держави і тому мають дбати про авторитет державних органів, у яких вони працюють.      Відповідно до статті 5 Закону України «Про державну службу» державний службовець не повинен допускати дій і вчинків, які можуть зашкодити інтересам державної служби чи негативно вплинути на репутацію державного службовця.
         3. Державні службовці, з урахуванням конституційних прав, можуть брати участь у політичній чи іншій громадській діяльності лише поза межами їхніх службових обов'язків і в позаробочий час щоб не підривати віру громадськості в неупереджене виконання ними своїх функцій. Власні політичні погляди вони не можуть використовувати при виконанні своїх посадових обов'язків.
         Стаття 36 Конституції України гарантує всім громадянам України, в тому числі і державним службовцям, свободу об'єднання у політичні партії та громадські організації для здійснення і захисту своїх прав та свобод і задоволення політичних, економічних, соціальних, культурних та інших інтересів. Ніхто не може бути примушений до вступу в будь-яке об'єднання громадян чи обмежений у правах за належність чи неналежність до політичних партій або громадських організацій.
         Разом з тим державна служба має проводити державну політику, виконувати свої функції незалежно від виборчих кампаній та політичної боротьби в суспільстві. Саме тому, відповідно до статті 37 Конституції України, не допускається створення і діяльність організаційних структур політичних партій у державних органах. Державні службовці можуть брати участь у політичній чи іншій громадській діяльності лише поза межами своїх посадових обов'язків і у позаробочий час. При виконанні службових обов'язків вони мають бути політично неупередженими, дотримуватись принципу рівності перед законом усіх громадян, незалежно від їх політичних переконань.
         4. Державний службовець, як й інші громадяни, має право на приватне життя і повинен поважати приватне життя інших державних службовців, зберігати конфіденційність інформації з цих питань, якщо інше не встановлено законами України.
         Відповідно до статті 32 Конституції України ніхто (в тому числі державний службовець) не може зазнавати втручання в його особисте і сімейне життя, крім випадків, передбачених Конституцією України.
         Не допускається збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу (в тому числі державного службовця) без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.
         Державний службовець як працівник державного органу має суворо дотримуватися цього конституційного положення по відношенню до кожного громадянина.
         Третій блок характеризує загальні обов'язки державного службовця і включає такі твердження:
         1. Державний службовець при виконанні службових обов'язків повинен діяти на підставі, в обсязі та у спосіб, які передбачені Конституцією та законами України, а також укладеними і в установленому порядку ратифікованими міжнародними договорами України, на засадах чесності, справедливості, відповідальності, відкритості й прозорості.
         2. Акти місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування, прийняті у межах їх повноважень, що не суперечать закону, є на відповідній території також обов'язковими для виконання державними службовцями будь-якого органу державної влади.
          Відповідно до статті Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, а отже і державні службовці, зобов'язані діяти тільки на підставі, в обсязі та у спосіб, які передбачені Конституцією та законами України, а також чинними міжнародними угодами, які в установленому порядку ратифіковані і таким чином, є частиною національного законодавства України. Кожен державний службовець відповідно до статті 17 Закону України «Про державну службу» приймає Присягу, урочисто обіцяючи, зокрема, «суворо дотримуватися Конституції та законів України». Повноваження, функції, права та обов'язки державних службовців підпорядковані служінню людині, суспільству і державі. З цією метою діяльність державних органів та державних службовців має бути якомога повніше врегульована і регламентована, щоб запобігти можливості з будь-яких причин завдати шкоди особі, суспільству чи державі.
         Державні службовці на відповідній території повинні дотримуватися також рішень місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування, прийнятих у межах їх повноважень, які не суперечать законам України, оскільки, відповідно до Конституції України, вони є обов'язковими для виконання на відповідній території.
         3. Державний службовець повинен сумлінно виконувати свої службові обов'язки, виявляти ініціативу і творчість, постійно вдосконалювати організацію своєї роботи.
         Така норма передбачена статтею 10 Закону України «Про державну службу». Приймаючи Присягу (стаття 17 Закону), державний службовець урочисто присягає «сумлінно виконувати свої обов'язки».
         Конкретні службові обов'язки державних службовців визначаються на основі типових професійно-кваліфікаційних характеристик у посадових положеннях та інструкціях, які затверджуються керівниками відповідних державних органів у межах закону та їх компетенції.
         4. Державний службовець має виконувати свої посадові обов'язки чесно, неупереджено, не надавати будь-яких переваг та не виявляти прихильність до окремих фізичних і юридичних осіб, політичних партій, рішуче виступати проти антидержавних проявів і сил, які загрожують порядку в суспільстві або безпеці громадян.
         Під час виконання своїх посадових обов'язків державним службовцям слід уникати дій, які можуть викликати у громадян уявлення щодо їх необ'єктивності чи упередженості. Навіть якщо державний службовець діє в межах закону, він має дотримуватися норм поведінки, які б виключали підозру в нечесності, наданні окремим фізичним чи юридичним особам пільг та переваг, не передбачених законодавством. Захист життя людини є конституційним принципом (частина Друга статті 27 Конституції України). Тому державні службовці не мають права приховувати від громадян факти та обставини, що становлять загрозу для життя, здоров'я і безпеки людей.
         У разі отримання інформації щодо антидержавних проявів, які загрожують порядку в суспільстві або безпеці громадян, державний службовець повинен вжити заходів сам або повідомити про це правоохоронні органи.
         5. Державний службовець повинен шанобливо ставитися до громадян, керівників і співробітників, дотримуватися високої культури спілкування, не допускати дій і вчинків, які можуть зашкодити інтересам державної служби.
         Зазначена норма передбачена статтею 5 Закону України «Про державну службу». Це випливає із закріпленого статтею 28 Конституції України права кожної людини на повагу її гідності та визначених Законом обов'язків державного службовця, основним серед яких є додержання Конституції України.
         Оскільки державний службовець має виконувати свої обов'язки відповідно до конституційних принципів, він повинен насамперед турбуватися про захист прав і свобод людини й громадянина, з повагою ставитись до них при виконанні своїх службових обов'язків.
         6. Державний службовець має з належною повагою ставитись до прав, обов'язків та законних інтересів громадян, їх об'єднань, а також юридичних осіб. Не повинен проявляти свавілля або байдужості до їхніх правомірних дій та вимог, допускати прояви бюрократизму, відомчості та місництва, нестриманості у висловлюваннях або іншим чином поводитися у спосіб, що дискредитує орган державної влади або ганьбить репутацію державного службовця.
         Репутація державного службовця - це загальновизнані в суспільстві уявлення та оцінка поведінки державного службовця як представника держави та носія державно владних повноважень.
         Текст Присяги, яку відповідно до Закону приймає кожний громадянин при зарахуванні на державну службу, передбачає зобов'язання «з гідністю нести високе звання державного службовця».
         При виконанні службових обов'язків державний службовець повинен пам'ятати, що від його поведінки залежить уявлення людей про державну службу та її авторитет.
         7. Державний службовець має виявляти толерантність і повагу до різних релігійних організацій, шанування та дотримання народних звичаїв і національних традицій, установленого протоколу у відносинах з представниками міжнародних організацій, іноземних установ та іноземців.
         Така поведінка державного службовця обумовлена конституційними положеннями про те, що кожен має право на свободу світогляду і віросповідання: свободу сповідувати будь-яку релігію або не сповідувати жодної, безперешкодно відправляти одноособово чи колективно релігійні культи і ритуальні обряди, вести релігійну діяльність. Здійснення цього права може бути обмежене законом лише в інтересах охорони громадського порядку, здоров'я і моральності населення або захисту прав і свобод інших людей (стаття 35 Конституції України).
         Не може бути обмежень для громадян за ознаками релігійних та інших переконань, етнічного та соціального походження, місця проживання, за мовними або іншими ознаками (стаття 24 Конституції України).
         Іноземці та особи без громадянства, які перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами, а також несуть такі самі обов'язки, що й громадяни України, за винятками, встановленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України (стаття 26 Конституції України).
         8. При виконанні своїх повноважень державний службовець має дотримуватися умов раціонального, ефективного, економного використання доручених йому матеріальних та фінансових ресурсів, несе відповідальність за їх ефективне та економне використання. Вони не повинні використовуватися з приватною метою, якщо на це не був наданий законний дозвіл.
         З державними службовцями, діяльність яких пов'язана з матеріальними цінностями, укладаються договори про повну чи часткову матеріальну відповідальність (стаття 135 Кодексу законів про працю України).
         9. Державний службовець повинен постійно поліпшувати стан відповідності своїх умінь, знань і навичок функціям та завданням посади, яку він займає, підвищувати свій професійний, інтелектуальний та культурний рівні за освітньо-професійними програмами та шляхом самоосвіти.
         Обов'язок державного службовця підвищувати свою кваліфікацію закладений у статті 10 Закону України «Про державну службу». Постійне підвищення свого професійного рівня є однією з умов для просування по службі відповідно до статей 27 та 29 Закону. Державні службовці підвищують свою кваліфікацію постійно, у тому числі через навчання у відповідних навчальних закладах, як правило, не рідше одного разу на п'ять років.
         Всебічний розгляд професійного рівня є однією з умов атестації державних службовців. Відповідно до Порядку проведення атестації державних службовців органів виконавчої влади, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 14 серпня 1996 р. № 950, атестаційна комісія у разі недостатнього рівня освіти службовця може прийняти рішення: відповідає займаній посаді за умови здобуття відповідної освіти, проходження перепідготовки, підвищення кваліфікації, набуття навичок роботи на комп'ютері тощо.
         Правове регулювання об'єктивно неспроможне нейтралізувати наявний у практиці державного управління суб'єктивізм, особливо при прийнятті рішень. Не вирішує воно також і проблеми домінування особистих контактів і відносин над відносинами суто діловими. Тим більше, що за суттю і метою професійна діяльність державного службовця є творчою, а сам процес праці носить колективний характер і потребує відкритості та високої міри узгодженості дій і солідарної поведінки. За таких обставин єдиним мірилом чесності при виконанні службових обов'язків та справедливості при прийнятті рішень є совість. Тому виникає потреба включення в дію внутрішніх, особистісних, а отже – визначальних чинників поведінки державного службовця.
         Усвідомлення важливості зв'язку етики і державної служби в зарубіжних країнах призвело до того, що в багатьох з них прийнято спеціальні нормативні акти з питань етики державних службовців.
         Стандарти етичної поведінки урядових службовців були встановлені у Виконавчому наказі президента Джонсона № 11 222 від 8 травня 1965 р. Положення наказу Джонсона були враховані при підготовці Закону «Про реформу державної служби» (1978 р.), куди окремим розділом увійшов Кодекс етики урядової служби. У Канаді питання етики державних службовців підпадають під дію «Свободи принципів, які регулюють поведінку державних службовців», в Угорщині – «Загальних етичних норм поведінки державних службовців», у Великобританії значна частина етичних питань державних службовців регулюється Адміністративним кодексом.
         Які ж якості повинен мати державний службовець? У зарубіжних країнах серед особистісних якостей найчастіше згадуються: людяність, доброзичливість; природність, невимушеність; безпосередність, довіра до інших; симпатія; дружні почуття, привітність; інтерес, щира увага; емпатія (намагання зрозуміти іншого, вміння відчувати його ситуацію); приємна зовнішність; рішучість (впевненість); ввічливість (увага, люб'язність); тактовність (чуйність, бережне ставлення); ґречність (пристойність); адаптованість (гнучкість); дисциплінованість; толерантність.
         Аналіз етичних кодексів свідчить, що вони можуть бути деталізованими, з докладним викладенням норм і правил, заборон і дозволів, із складними механізмами примусу. А можуть бути стислими, без розгорнутих норм, категоричних заборон і детальних стандартів. У результаті найчастіше розробляється проміжний варіант.
          Поведінськікодекси мають такі реалістичні цілі:
    1) стимулювання високих стандартів поведінки;
    2) посилення довіри до державних службовців з боку громадян;
    3) допомога у прийнятті управлінських рішень.
         Третій меті надається перевага, що зумовлює вибір різних моделей кодексів. В одній моделі наголос робиться на правових механізмах покарання у випадках зловживання владою і на засобах захисту. В іншій головне - характеристика стандартів і процедур, які допомагають управлінцям приймати рішення відповідно до реальної ситуації. Можлива комбінована поведінська модель Кодекси орієнтуються на досягнення лише практично мінімуму цілей. Було б нереалістично очікувати від етичних кодексів того, що вони зупинять корупцію і взагалі допоможуть запобігти конфлікту особистого і державного інтересу. Методична реалізація кодексів дасть змогу запобігти лише деяким порушенням і виявити осіб, які їх скоїли, вирішити лише деякі проблеми (РудакевичМ. І. Етика державної служби. Зарубіжний досвід. - К., 2002.-110 с.).
         Щоб кодекс був реалістичним, він повинен містити п'ять елементів, зокрема:
    * мету;
    * перелік позитивних цінностей, на які потрібно орієнтуватися;
    * понятійні стандарти того що «можна» і чого «не можна»;
    * реальні санкції;
    * систему процедурних гарантій.
    Проте навіть найкращий кодекс - це лише відправний пункт постійної роботи з поліпшення етичного клімату у відомствах і установах.

    Список використаних джерел.
    1. Конституція України. - К., 1996. - ст. 18
    2. Про державну службу: Закон України від 16.12.1993 р. // Голос України. - 1994. - 5 січня
    3. Загальні правила поведінки державних службовців // Державна служба в Україні // Бюлетень законодавства та юридичної практики України. - К., 2002. - с. 314
    4. Кобликов В. Юридическая этика. - М., 2001. - ст. 76
    5. Рудакевич М. І. Етика державних службовців: Монографія. -- К.: Національна академія державного управління при Президентові України. - 2003 - ст. 211
    6. Рудакевич М. І. Етика державних службовців: Монографія. -- К.: Національна академія державного управління при Президентові України. - 2003 - ст. 211
    7. Рудакевич М. І. Етика державної служби. Зарубіжний досвід.-- К., 2002.-110 с.
    8. Все про етикет. Про норми поведінки. – Ростов-на-Дону, 2002.
    9. Дробницкий О.Г. Понятие морали. – М.: Наука, 1994
    10. Методичні рекомендації до проведення занять у системі підвищення кваліфікації державних службовців. – К., 1997.
    11. Методичні матеріали до написання випускної роботи. Випуск №10. Серія "Навчально-методичні матеріали”. – Івано-Франківськ, 2006.
    12. Мицич П. Как проводить деловые беседы. – М.: Экономика, 1987
    13. Николаев В.И. Этикет и мы. – М.,  2003.
    14. Опалев А.В. Умение обращаться с людьми... Этикет делового человека. - М.: Культура и спорт, ЮНИТИ, 1996
    15. Пост, Э.. Этикет. - М.: «Наука», 1996
    16. Протасова Н.Г. Теоретичні основи навчання державних службовців у системі підготовки та підвищення кваліфікації. Навчальний посібник. – К., 2000.
    17. Психология и этика делового общения. (Учебн. пособие под общ. ред. В.Н. Лавриненко). - М.: ЮНИТИ, 1997 
    18. Соловьев Э.Я. Современный этикет. Деловой протокол. - М.: Ось-89, 1998
    19. Уткин Э.А. Деловая этика. – М.: Изд-во «Зерцало», 1988
    20. Формановская Н.И. Вы сказали: «Здравствуйте». Речевой этикет в нашем общении. - М., 1983
    21. Фрюминг Р., Лаком Ж. Взаимодействие ради результата: практикум делового общения. - Ростов/Д: Феникс, М.: Зевс, 1997
    22. Холопова Т.И., Лебедева М.М. Протокол и этикет для деловых людей. - М.: «Анкил» Инфа-ли, 1994
    23. Чиненный А.И., Стоян Т.А. Этикет на все случаи жизни. - М.: Гном-пресс, 1997
    24. Шейнов В.П. Психология и этика делового контакта, - Минск: Амалфея, 1997. 

    Переглядів: 862 | Додав: Novyj_rozdil | Рейтинг: 0.0/0
    Всього коментарів: 0
    Ім`я *:
    Email *:
    Код *:
    Створити безкоштовний сайт на uCozCopyright MyCorp © 2021