Сімейним законодавством по-новому визначається сфера регулювання сімейних відносин, а саме законодавча та договірна регламентація.

Відповідно до ст. 8 СК України, якщо особисті немайнові та майнові відносини між подружжям, батьками та дітьми, іншими членами сім’ї та родичами не врегульовані Сімейним кодексом України, вони регулюються відповідними нормами Цивільного кодексу України, якщо це не суперечить суті сімейних відносин. Це положення визначає можливість субсидіарного (додаткового) регулювання сімейних майнових відносин Цивільним кодексом, норми якого можуть бути застосовані, зокрема, при регулюванні відносин власності подружжя.

Сімейним кодексом розширена сфера регулювання сімейних відносин за допомогою договору. Таким чином, норми ЦК України можуть застосовуватися при розгляді спору про визнання договору недійсним (неукладеним) або про його розірвання.

На стадії захисту сімейних прав суд може застосовувати норми Цивільного кодексу, які стосуються позовної давності, а також норми, які стосуються підстав виникнення права на відшкодування матеріальної та моральної шкоди і визначення їх розміру. У Сімейному кодексі не визначено порядку підписання заяви про реєстрацію шлюбу особою, яка через фізичні вади не може підписати її власноручно. До цієї ситуації також може бути застосована ч. 4 ст. 207 ЦК України.

До сімейних відносин не можуть застосовуватися норми ЦК України, які не узгоджуються із суттю цих відносин. Наприклад, до сімейних правовідносин з надання утримання не може бути застосований такий спосіб забезпечення виконання зобов’язання, як порука.

Раніше термін «правове регулювання» розумівся як встановлення загальних для всіх правил поведінки. Така норма вважалася незаперечною, вона мала одночасно засвідчити секуляризацію (перетворення церковної та монастирської власності на світську, державну; вилучення чого-небудь із церковного, духовного відання і передання світському, цивільному) шлюбних відносин, тобто звільнення їх від регулювання церквою, нормами канонічного права.

Стаття 9 Сімейного кодексу України вперше офіційно закріпила регулювання сімейних відносин за домовленістю (договором) сторін. Сімейний кодекс відкрито визнає договір регулятором сімейних відносин. Законодавець дає можливість сторонам сімейних правовідносин віднайти золоту середину у договорі. Він має укладатися у письмовій формі, є обов’язковим до виконання, якщо зміст його не суперечить вимогам законів України та моральним засадам суспільства.

До сімейних договорів майнового характеру, окрім шлюбного договору, віднесено: договір дружини та чоловіка про те, з ким із них після розірвання шлюбу будуть проживати діти, яку участь в забезпеченні їхнього життя братиме той, хто проживатиме окремо, тобто так званий договір «про розірвання шлюбу» (ст. 109 СК України); договір дружини і чоловіка про надання утримання (ст. 78 СК України); договір дружини і чоловіка про припинення права на аліменти у зв’язку з набуттям права власності на нерухомість (ст. 89 СК України); договір матері та батька дитини про сплату аліментів на дитину (ст. 189 СК України); договір матері та батька дитини про припинення права дитини на аліменти у зв’язку з набуттям права власності на нерухомість (ст. 190 СК України); договір дружини і чоловіка про визначення порядку користування нерухомістю (ст. 66 СК України); договір про поділ нерухомого майна (ст. 68 СК України); договори, які можуть бути укладені жінкою та чоловіком, які проживають однією сім’єю, але без реєстрації шлюбу.

Сімейні договори можуть бути укладені:

1) між дружиною та чоловіком;

2) між матір’ю та батьком;

3) між батьками та дитиною;

4) між іншими родичами та членами сім’ї, відносини між якими регулює Сімейний кодекс (наприклад, між матір’ю дитини та бабусею, між рідним братом та сестрою, між батьком та мачухою дитини, між жінкою та чоловіком, які проживають однією сім’єю, але без реєстрації шлюбу).

Сімейні правовідносини можуть існувати не лише між близькими родичами, а й між тими, хто перебуває у дальших ступенях побічного кровного споріднення (наприклад, між троюрідними сестрами чи тіткою та племінницею).

Жодних перешкод немає для визнання правозгідним договору між дядьком і племінником про надання племіннику утримання протягом навчання, за яким племінник буде зобов’язаний надавати матеріальну допомогу дядькові у разі його непрацездатності. Якщо такий договір укладено письмово, він буде обов’язковим до виконання.

Сімейний договір може бути визнаний недійсним, якщо він суперечить вимогам закону, моральним засадам суспільства, не узгоджується з принципами розумності, добросовісності та справедливості. Сімейний договір може бути розірваний за домовленістю сторін або за рішенням суду, на підставі вимоги однієї із них.

Якщо певні сімейні відносини не врегульовані СК України, іншими нормативно-правовими актами або домовленістю (договором) сторін, до них застосовуються норми Сімейного кодексу України, які регулюють подібні відносини (аналогія закону).

Аналогія закону полягає у застосуванні відповідної норми Сімейного кодексу до регулювання інших, подібних сімейних відносин.

Мати, батько та дитина можуть укласти договір про припинення права на аліменти у зв’язку з передачею у власність нерухомості. Стаття 190 С К України не надає права на укладення такого договору з бабусею чи дідусем, з якими проживає дитина у зв’язку зі смертю матері. Якщо цей договір відповідатиме інтересам дитини, застосовуючи аналогію закону, він може бути укладений з іншою особою, з якою дитина проживає, якщо вона є носієм аліментного обов’язку, передбаченого Сімейним кодексом України.

Якщо відсутні норми сімейного і (або) цивільного права, які можна застосувати до тієї чи іншої життєвої ситуації по аналогії, як до подібних правовідносин, то права і обов’язки членів сім’ї визначаються, виходячи з аналогії права, тобто із загальних основ та принципів сімейного або цивільного права, які закріплені у ст. 7 СК України. Аналогія права застосовується дуже рідко, якщо неможливо застосувати аналогію закону. При застосуванні аналогії права необхідно обов’язково враховувати, що сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства (ч. 9 ст. 7 СК України).

Відповідно до ст. 84 СК України право на утримання у зв’язку із вагітністю надається дружині, тобто жінці, яка перебуває у шлюбі. У разі добровільного визнання батьківства особою, з якою вагітна жінка не перебуває у шлюбі, за аналогією права, за нею може бути визнане право на аліменти на період вагітності.

Дякович ММ Сімейне право. Навчальний посібник. - К.: Правова єдність, 2009. - 512 c.

http://info-library.com/content/351_Ponyattya_ta_fynkcii_simi.html