Відповідно до частини другої статті 20 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» (далі – Закон про реєстрацію) відомості, що містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців (далі – Єдиний державний реєстр), надаються, зокрема, у вигляді витягу з Єдиного державного реєстру та довідки з Єдиного державного реєстру.

Частиною восьмою зазначеної статті встановлено, що державні органи звільняються від плати за одержання за їх запитом відомостей з Єдиного державного реєстру, якщо такий запит подається у зв’язку із здійсненням ними повноважень, визначених законом.

Порядок надання відомостей на запити органів державної влади у зв’язку із здійсненням ними повноважень, визначених законом, встановлений розділом VІІ Порядку надання відомостей з Єдиного державного реєстру, затвердженого наказом Міністерства юстиції України 14.12.2012 № 1846/5, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 18.12.2012 за № 2105/22417 (далі – Порядок).

Пунктом 7.8 Порядку встановлено, що органи державної влади звільняються від плати за одержання за їх запитом відомостей з Єдиного державного реєстру, передбачених пунктом 7.1. цього розділу, якщо такий запит подається у зв’язку із здійсненням ними повноважень, визначених законом.

Відповідно до статті 6 Конституції України державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову. Органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України.

Статтею 75 Конституції України встановлено, що єдиним органом законодавчої влади в Україні є парламент – Верховна Рада України.

Відповідно до Розділу VІ Конституції виконавчу владу в областях і районах, містах Києві та Севастополі здійснюють місцеві державні адміністрації.

Систему органів виконавчої влади складають Кабінет Міністрів України, міністерства та інші центральні органи виконавчої влади.

Організацію, повноваження та порядок діяльності центральних органів виконавчої влади України визначає Закон України «Про центральні органи виконавчої влади» від 17.03.2011 № 3166-VІ.

Схема організації та взаємодії центральних органів виконавчої влади затверджена Указом Президента України від 09.12.2010 № 1085/2010 (зі змінами).

Організацію, повноваження та порядок діяльності місцевих державних організацій визначає Закон України «Про місцеві державні адміністрації від 09.04.1999 № 586-ХІV.

Враховуючи положення зазначених вище нормативно-правових актів Кабінет Міністрів України, міністерства та інші центральні органи виконавчої влади та їх територіальні органи, місцеві державні адміністрації є органами державної влади, на яких поширюється положення пункту 7.8 Порядку.

Так, наприклад відповідно до Положення про Національну комісію з цінних паперів та фондового ринку, затвердженого указом Президента України 23.11.2011 № 1063/2011 (далі – Положення № 1063/2011), Національна комісія з цінних паперів та фондового ринку є державним колегіальним органом і забезпечує реалізацію єдиної державної політики щодо розвитку і функціонування ринку цінних паперів.

Відповідно до підпункту 81 пункту 6 Положення Національна комісія з цінних паперів та фондового ринку для забезпечення виконання покладених на неї завдань і функцій має право створювати, реорганізовувати та ліквідовувати територіальні органи в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі як юридичні особи публічного права. Отже, Національна комісія з цінних паперів та фондового ринку здійснює свої повноваження безпосередньо та через утворені в установленому порядку територіальні органи.

Враховуючи викладене, Національна комісія з цінних паперів та фондового ринку та її територіальні органи є органами державної влади, на яких поширюється положення пункту 7.8 Порядку.

Відповідно до Положення про Пенсійний фонд України, затвердженого указом Президента України від 06.04.2011 № 384/2011 (далі – Положення № 384/2011), Пенсійний фонд України входить до системи органів виконавчої влади і забезпечує реалізацію державної політики з питань пенсійного забезпечення та ведення персоніфікованого обліку надходжень від сплати єдиного внеску на  Загальнообов’язкове державне соціальне страхування.

Пенсійний фонд України здійснює свої повноваження безпосередньо та через утворені в установленому порядку територіальні органи (п.7 Положення № 384/2011).

Враховуючи зазначене Пенсійний фонд України та його територіальні органи є органами державної влади, на яких поширюється положення пункту 7.8. Порядку.

Статтею 7 Конституції України встановлено, що в Україні визнається і гарантується місцеве самоврядування.

Відповідно до статті 2 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» (далі – Закон) місцеве самоврядування здійснюється територіальними громадами сіл, селищ, міст як безпосередньо, так і через сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи, а також через районні та обласні ради, які представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст.

Виконавчими органами сільських, селищних, міських, районних у містах (у разі їх створення) рад є їх виконавчі комітети, відділи, управління та інші створювані радами виконавчі органи (ч.1 ст.11 Закону).

Статтею 16 Закону встановлено, що органам місцевого самоврядування законом можуть надаватися окремі повноваження органів виконавчої влади, у здійсненні яких вони є підконтрольними відповідним органам влади.

Оскільки виконавча влада є однією із складових державної влади в Україні відповідно до статті 6 Конституції України, а органам місцевого самоврядування надаються окремі повноваження органів виконавчої влади, то у такому випадку на запити органів місцевого самоврядування щодо отримання відомостей з Єдиного державного реєстру поширюється положення пункту 7.8 Порядку.

Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Відповідно до Положення про Державний реєстр загальнообов’язкового державного соціального страхування, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду від 08.10.2010 № 22 – 1, зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 29.10.2010 за № 1005/18300, фонди загальнообов’язкового державного соціального страхування – Фонд соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України, Фонд загальнообов’язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття та Фонд соціального страхування з тимчасової втрати працездатності України.

Статтею 15 Закону України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» від 23.09.1999 № 1105 – ХІV (далі – закон № 1105) встановлено, що Фонд соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань – некомерційна самоврядна організація, що діє на підставі статуту, який затверджується її правлінням.

Держава гарантує усім застрахованим громадянам забезпечення прав у страхуванні від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання (ст.3 Закону № 1105).

Відповідно до статті 8 Закону України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» від 02.03.2000 № 1533-ІІІ (далі – Закон №1533) Фонд загальнообов’язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття є цільовим централізованим страховим фондом, некомерційною самоврядною організацією (далі – Фонд).

Держава є гарантом забезпечення застрахованих осіб та надання їм відповідних соціальних послуг зазначеним Фондом (ч.2 ст.8 Закону № 1533).

Відповідно до статті 9 Закону України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням» від 18.01.2001 № 2240-ІІІ (далі – Закон № 2240) Фонд соціального страхування з тимчасової втрати працездатності є некомерційною самоврядною організацією.

Держава є гарантом надання матеріального забезпечення та соціальних послуг застрахованим особам даним Фондом, стабільної діяльності цього Фонду (ч.3 ст.9 Закону № 2240).

Кошти загальнообов’язкового державного соціального страхування належать до державних коштів відповідно до Закону України «Про здійснення державних закупівель».